Смерть моя, життя моє - Ерато Нуар
– Чудовисько, – промовив він, блиснувши очима.
Я розправила плечі, підвела голову. Ніколи не любила брехні. Все життя ніатарі, необхідність бути обраним одним із драххів завжди здавалася мені жахливим фарсом!
– Він мені не син, – глухо відповів Еллінге. – Спадкоємець, бо власних дітей не маю. І до останнього думав, що ніколи не матиму. Ти єдина. Єдина за десятки років, хто мені підходить.
– Підходить, – відвернулася я. – Тобі не потрібна я, тільки мій візерунок. Ти не готовий кохати мене... і не вимагай цього від мене.
– Я чоловік!
Я прямо подивилася йому у вічі:
– Наші чоловіки здатні кохати. А драххи – лише битися за ніатарі, не питаючи її саму. Вам не здається, що якби ви надавали дівчатам право вибору... можливо, і ситуація складалася б інакше.
– Давали їм право вибору, – процідив драхх. – Загалом мало не втратили... всього.
– Чому? – вразилася я.
– Жінки, – ще одна крива усмішка. – Коли відчувають свою владу... Багато хто й не збирається обирати, крутить кількома або стравлює чоловіків.
– Значить, чоловіки не домоглися того, щоби жінка їх вибрала!
– Вважаєш, я мушу тебе домагатися? – осадив холодний голос. – Тебе, мою дружину, виховану ніатарі? Ти вже моя.
– Я не сказала цього, – відвернулася я.
Кілька миттєвостей ми мовчали, важко дихаючи. Вперше я говорила, говорила відверто і не уявляла, яка кара тепер на мене чекає.
Сподобався роздiл? Чесна оцінка допоможе авторові у написанні книги. Анонімно