Смерть моя, життя моє - Ерато Нуар

Чоловік сів поруч. Обережно торкнувся обіймаючи. Раптом, наче лопнула всередині струна, не витримавши, дівчина розплакалася. Схилилася на його груди, ніби бажаючи сховатись там.

Зітхнувши, Еллінге провів долонею по шовковистому волоссі.

– Я дам тобі час, – прошепотів. – Звикнути, зрозуміти. Але вибору... на жаль, дати не можу.

– Дякую, – видихнуло гарячим у його груди.