Обіцянка - Вайлет Альвіно
- Ой-йо...моя голова... - розплющити очі, а тим паче підвестися з ліжка було просто неможливо... Давненько такого не було.
Певно останній раз минулого року, коли в аварії померла моя одногрупниця. Це був перший раз коли я явно відчула, наскільки крихке наше буття. І наскільки несподіваний може бути кінець. Тоді я прийняла рішення, що бути йти за відчуттями, піддаватися поривам, щоб ні про що не жалкувати.
Саме після цього я не тільки напилася, а й через кілька днів відповіла таки на залицяння сусіда по гуртожитку. Він й раніше намагався підступитися до мене, та я надто прислухалася до своїх сумнівів.
Занадто він був гарний й харизматичний. Чомусь не вірилося, що такий здатен на тривалі й серйозні відносини без зрад.
Що ж...я таки помилялася.
Він протримався трохи більше року, напевно більше ніж я могла розраховувати. І хоч він таки розбив мені серце, та про рішення своє я не жалкувала.
Обдумуючи це все в голові, не одразу помітила, що в ліжку я була не сама... і це той момент коли мені стало страшно.
Ой-ой!
Та перш ніж робити не обґрунтовані висновки, висувати звинувачення та діяти необдумано, варто було перевірити одну малееееньку деталь.
Акуратно і дуже тихо припідняла ковдру і подивилася вниз.
Так. Таки так. Ні сліду одягу чи білизни. І не тільки на мені... Хм, а дупець у нього нічого...
- Трясця, - тихенько вилаялася я. - Не про те думаєш, Аліно. Ніколи зі мною такого не було...і чесно кажучи не думала, що колись буде.
Але було і ще одне питання. Хто лежав біля мене поруч? І не важливо який у нього дупець....
Як виходити із цієї ситуації, я не знала.
- Кх, кх, - делікатно покашляла я, привертаючи увагу, на що почула дужу багатозначне "Ммм"
- Мм..., - це сильно змучене й болісне "ммм". Здається не в мене одної голова боліла.
І тут мені закралася думка, що це може бути Сашко.
Ось де я налякалася не на жарт.
Хоч би не він...
Хоч би не він...
Хай вже буде незнайомець.
Хай він навіть буде страшний...
Тільки не Сашко!
Я так боялася зруйнувати нашу дружбу. А секс напідпитку точно не додасть їй балів.
- Кх, кх, - кашлянула трохи голосніше. І тепер реакція була трохи активніша. Я б сказала навіть занадто.
Тіло що благополучно лежало поруч відвернувшись від мене, тепер вирішило повернутися. Та ще й закинути на мене не тільки руку, а й ногу.
І тіло все-таки належало другові.
Трясця його...
Та сильно обдумати це я не встигла, тому що відчула те, що не була готова відчувати хоч і на хвору, та все-таки вже тверезу голову.
