Обіцянка - Вайлет Альвіно

Розмова вийшла у нас дивна... 

Спочатку ми обоє ніяково мовчали, потім намагалися щось сказати, але виходила якась дурня. Щось на зразок цього:

- Ну...і цей...ми тепер...що?

А потім Сашко не витримав цього всього і просто на мене накричав.

- Досить! Не знаю, що було у твоїй голові, коли ти все це придумала. Але я тепер твій чоловік, і нікуди тобі від мене не дінешся! Зрозуміла?! - очі були великі, руки стиснуті в кулаки. Стояв розпалений і не відводив від мене погляду.

Я декілька секунд просто дивилася на нього ледве-ледве розуміючи, що взагалі відбувається, а потім коли він вже трохи спокійніше, але все ще впевнено перепитав. - Зрозуміла? - Я лише кивнула.

Зрозуміла. 

Як тут не зрозуміти? 

Хоча якщо бути чесною, то сенс сказанного дійшов до мене трохи згодом... вже після того, як я кивнула, і після того, як на мене буквально накинулися з поцілунками, і ще трохи після того, як все це зайшло занадто далеко.

Одне можу сказати - сніданок вже був холодний, та ми не шкодували. Нам було чим насолодитися окрім їжі. Та й взагалі для щасливих час летить швидко.

В цей день ми все-таки обговорили все те, що так довго збиралося на душі...

Виявляється... І він і я думали про щось більше між нами, та наші думки трохи різнилися в часі. Якось так складалося, крім того, одного разу, що хтось із нас завжди був зайнятий. Правду кажуть, що всьому своє місце й час...

Ми нарешті були на одній сторінці й готові були разом йти у світле майбутнє.

***

П'ять років по тому.

- Ну, будь ласка...

- Ні, і не проси!

- Ну будь ласочка! - Очі дивилися так жалісливо, що я майже готова була здатися. Але на роботі був завал, а почувалася я більш ніж добре. Ну і куди поспішати?

- Але...

- Я знаю всі твої "але". Чув не раз. Але пожалій мене.

- Хм... І в кого ти такий нервовий...?

- Будеш тут, - буркнув собі під носа.

- Гаразд, твоя взяла. Піду в декрет...

- Нарешті...

- Але цей тиждень допрацюю. А з понеділка в декрет.

- Хм... Ну хоч так...

П.С. До кінця тижня не доходила. Синочок попросився на світ на три тижні раніше, ніж казали лікарі...

Кінець