Обіцянка - Вайлет Альвіно

- Всі мужики – козли, - авторитетно заявила я після четвертого коктейлю. І хоч на тверезу я так не вважала, та зрада хлопця, образа на весь світ, й високий градус алкоголю зробили своє діло.

- Ага. Козли..., - п'яно підхрюкнув мій найкращий друг. Ми з ним виросли разом і він завжди й в усьому зі мною погоджувався. І байдуже, що він і сам був чоловічої статі. Раз я сказала, що козли, значить козли. 

- А всі жінки... гик... меркантильні тварюки, - вигукнув він одночасно стукаючи стаканом об стіл. Він пив дещо міцніші напої ніж я. Спочатку пиво. А коли зрозумів, щоб пивом тут не зарадиш, то в діло пішла текіла. Горілку, Сашко принципово не любив.

- Я меркантильна? Я тварюка? - Так, у мене не було звички з ним в усьому погоджуватися, тому моє питання було більш ніж логічне.

- Ти? - Тикнув у мене пальцем з невинно-п'яним виразом обличчя. - Ніііі, ти ні, - замотав він головою. - А я козел?

- Ти? Ніііі, - тепер вже мотала головою я.

І ми дружно продовжили пити, згадуючи злими словами своїх колишніх. Один підступний зрадник, а інша невдячна особа, яку тільки дорогі речі й цікавили. Взагалі-то ми були проти алкоголю, ну принаймні в таких кількостях. Але були такі ситуації, коли хотілося забутися. Благо вони ставалися не часто, а то б спилися. Та й у тих поодиноких випадках - погано було зазвичай одному, а інший тримав тверезу варту. А це був перший раз коли "пощастило" нам обом. От і сиділи ми сьогодні разом...горе запивали.

Та відсутність хоча б одного тверезого призвела до неочікуваних результатів.