Все одно ти будеш мій - Джейн Лоурен
Рік і сім місяців по тому
POV Annika
- Чорт, де ж ці флористи? - ходила я коридорами, шукаючи купку флористів, які мали принести вазон з квітами до зали.
Через декілька хвилин пошуків, я повернулася у кімнату до Лії без нікого.
- Ліє, передзвони їм, бо вони ніби крізь землю провалилися! - сказала розлючено я, зачиняючи двері за собою і повернулася. - А, можливо, вони й не... - не договорила я, як тільки побачила подругу.
Дівчина стояла навпроти дзеркала, пригладжуючи низ весільної сукні, яка ідеально сіла їй по фігурі. Їй дуже пасував такий фасон, який йшов звуженим аж до ніг, а у самому низу тканина розкладалася у довгий шлейф. А її голову прикрашала блискуча фата. Я заворожено промовила:
- Боже, протріть мені очі! Лія, ти у цьому платті просто неймовірна. Немов лялька.
Я підійшла до неї ближче, і побачила у відображенні дзеркала нотку сумніву в її очах. Мої руки лягли їй на плечі.
- У своєму житті я не бачила нареченої красивіше. Але чому я відчуваю, що тебе щось непокоїть?
Лія нарешті підняла на мене погляд, і я зрозуміла, що мала рацію. Вона сумно відповіла мені, замислившись:
- Я досі боюся довіритися людям на сто відсотків, особливо чоловікам. Боюся ще раз обпектися.
- Про що це ти? - здивовано закліпала очима я.
- Ти знаєш про що я, Ані. Я так сильно помилялася, коли починала комусь довіряти. Наприклад, Райану, який кинув мене, як якусь річ. І Майклу, який ледь не погубив нас обох. А якщо він такий самий, як і інші? Я цього не переживу, - сказала Лія, обернувшись до дзеркала спиною, а до мене нарешті обличчям.
Її очі блищали від маленьких сліз.
- Ліє, це все давно у минулому. Я впевнена, що ти не права. Він чудовий, і ви дуже гарна пара. Не переживай, це просто передвесільна лихоманка, - сказала я і, усміхнувшись, взяла її руки у свої: - Ти будеш щаслива, я обіцяю тобі. А знаєш, чому? Тому що я бачу, як він дивиться на тебе, а ти на нього. Я ніколи раніше не помічала таких поглядів ні від тебе, ні від твоїх колишніх. Ви кохаєте одне одного, і це все по-справжньому, - сказала ніжно я й у Лії зразу на обличчі появилась усмішка і маленька сльоза спустилась з її ока.
У Лії на обличчі нарешті з'явилася щира усмішка, поки одна її маленька сльозинка спускалася по щоці. Я легенько витерла її та запитала:
- Це ж сльоза щастя, правда?
Вона радісно кивнула мені у відповідь і обійняла мене.
- Навіть якщо так, зараз не час плакати. Зіпсуєш макіяж - погано вийдеш на фотографії.
- Все-все, більше не буду, - відповіла подруга, відходячи від мене і беручи у руки пачку серветок, щоби легенько витерти мокрі сліди на щоках.
Я тим часом сіла на диванчик, читаючи список речей і перевіряючи, чи ми нічого не забули.
- А де Лотта і Ніка? - запитала Лія, поправляючи корсет.
- Вони роблять все, що і я. Командують робітниками, щоби все пройшло на висоті.
- Головне, щоби не забули прийти до нас і взяти букети. - закотила очі вона, і знову підійшла до мене. - А ти як? Готова?
- В принципі, так. Але все-таки не щодня мені пропонують бути першою подругою нареченої. Це трохи бентежно, - усміхнено відповіла я і, вставши з диванчика, подивилася на себе у дзеркало.
- Першою і найкращою, - відповіла впевнено Лія, покрокувавши за мною.
На мені зараз молочне, більш пишне плаття, ніж у Лії, але мій корсет прикрашає аплікація з рожевих ниток. Я провела рукою по ній, оцінюючи свій вигляд. Стиліст нареченої постарався на славу і зробив з мене цукерочку. Мої руки потягнулися до укладки, розтріпуючи локони для більшого об'єму.
- Ця сукня, до речі, дуже пасує тобі, - сказала подруга, роздивляючись мене, і поправила фатинову спідницю позаду. - Але ти не уявляєш, як я сподіваюся скоро побачити тебе у власній весільній.
Я скромно усміхнулася. Легкий рум'янець з'явився на моїх щоках, навіть при тому, що на шкірі лежав тональний крем.
- І я сподіваюся, - встигла відповісти перед тим, як ми почули стук у двері.
У кімнату зайшли Лотта й Ніка.
Шарлотта і Домініка - кузини Лії. Вона завжди хотіла, щоб у неї на весіллі було не менш ніж три подруги нареченої, тому Лія попросила їх бути іншими свідками. Сукня у них така ж, як у мене, але ми все одно відрізняємось: у Ніки синій корсет, а в Лотти зелений.
- О, де вас носило? - викрикнула подруга, перенісши свою увагу на кузин.
- Ти ж сама відправила нас униз за серветками й таблетками, тому ось... - відповіла Ніка і подала Лії пакет.
- Та здалися мені вони! - вона кинула той пакет у сторону та обернулася спиною до нас. - Краще поправте мені фату. Мені здається, чи вона й справді занадто довга?
- Ти ж хотіла довжелезну фату і сама вибрала цю за довжиною, - втрутилася я, розправляючи тоненьку сіточку на її плечах.
- Так, але... Ох, добре, проїхали. Пізно вже зараз щось змінювати.
