Все одно ти будеш мій - Джейн Лоурен

Адам - мій найкращий друг, ми вчилися разом в університеті. Відтоді, ми завжди поруч одне до одного. Хоча, он тільки місяць тому, він поїхав в інше місто, щоби влаштуватися на роботу. А мені зараз потрібно повідомити йому про мою неочікувану поїздку. Я підняв слухавку.

- Я слухаю.

- Дейв, брат, як ти?

- Добре, ти як?

- Краще не буває. Наші плани не змінюються? Сьогодні клуб?

- Ні, не вийде. Я не хочу тебе розчарувати, але ми вже ніколи не зустрінемося.

- Що ти таке дурне верзеш?

- Я лечу у Вашингтон. Пам'ятаєш я розказував тобі про ситуацію з батьківським бізнесом? Так ось його і мене шукають. Поки не пізно потрібно звалити. У мене зранку рейс.

- На котру годину?

- На 7 ранку.

- О, брат, та ми так розважимось за ці години, що стане майже на вічність!

- Адам, але...

- Ніяких "але". Ти вже виходиш і їдеш у клуб. Все, я чекаю на тебе.

Після цих слів, Адам завершив виклик.

А може він має рацію? Скоріше за все, я сюди більше не повернусь. 

Так, Адам правий. Я залишив свої сумки, зірвався з крісла і пішов до машини. У вітальні на мене здивовано дивились батьки.

- Сину, ти куди так пізно? У нас рейс зранку! - запитала мама.

- Я прийду пізно, не чекайте. - відповів я, проігнорувавши запитання.

Після цього я вийшов з двору, сів в машину і поїхав у клуб. Через 20 хвилин я був на місці. Біля входу, як завжди стояло багато людей, особливо дівчат, хоча дівчатами їх не назвеш. Мають вигляд елітних шльондр. Дешеві сюди не ходять це точно.

У клубі лунає дуже гучна музика. Я зайшов у середину і почав шукати Адама за столиками.  Нарешті я його найшов. Він був не сам. Біля нього сиділо три дівчини. Впізнаю його натуру.

- Я бачу ти взявся за старе, - серйозно відповів я.

- Дейв! Як я тебе давно бачив! - він підійшов до мене і почав обнімати.

У ніс вдарив запах алкоголю і дорогих сигарет.

- Адам... Адам! Перестань і присядь, а то ти ледве на ногах тримаєшся!

Він кивнув. Я посадив його і зразу до нього присунулись ті дівчата, що й раніше сиділи, і почали обнімати. Деякі сіли біля мене. Ну й нехай, я ж приїхав розважитись.

- Дейв, на! За твоє подальше життя у Вашингтоні! - сказав Адам і передав мені стакан з віскі. 

Ну що ж, за це точно треба випити. 

Так пройшло понад дві години. На годиннику уже третя, а ми далі п'ємо. Я вже не дуже контролюю себе. Тут до мене заговорив Адам:

- Друже, ти бачиш цю дівчину? - він показав на дівчину, яка сиділа навпроти мене. 

Ну... Довге світле волосся, широкі очі, маленький носик і пухлі губки. Симпатична, і фігура нічого така. Але не більше.

- Бачу, - з посмішкою відповів я.

- Вона від тебе з розуму сходить, сама мені казала. І вона на цю ніч вільна. Ти розумієш про що я?

- Можеш не продовжувати далі. Я пішов. - відповів я Адаму, потиснувши йому руку на прощання.

- Удачі! - вигукнув друг.

Я приповз до тої дівчини і вона дуже здивовано на мене подивилась. Тоді я почав говорити:

- Чому така красуня сама в таку прекрасну ніч?

- Ем. Так вже сталося, - відповіла вона, знизивши плечима. 

Капець, яка сором'язлива. Не люблю таких. Люблю зухвалих. 

Але відмовлятися від раніше поставленої цілі я не готовий.

- Як тебе звати? - спитав я її.

- Елла, - ніяково відповіла дівчина.

- Елла, хочеш незабутньо провести ніч? 

Моя рука потяглася до її відкритого плеча. Вона сіпнулась.

- Ну, не знаю... Я давно хочу піти звідси, - тремтячим голосом відповіла та.

- І я хочу скласти тобі компанію. 

Я простягнув їй руку, і вона невпевнено, але таки поставила свою на мою. Після цього я повів її за собою на другий поверх в окремий номер, ключ від якого завжди був зі мною. Так я провів останню ніч у Берліні.