Магія у подарунок - Мiла Морес

- У мене просто немає друзів, а ти була така добра. Я подумала, ми могли б потоваришувати. Але якщо це занадто… вибач. Напевно, дарма я зателефонувала.

- Ні! - Ледь не кричу в трубку, розуміючи, що вийшло занадто емоційно. - Звичайно, я буду рада погуляти, мені теж треба розвіятися. Давай завтра?

- Так, чудово! Я дуже рада, - відчуваю, що Дайна посміхається, мимоволі їй відповідаю.

- Чудово, до зустрічі!

Туплю я неслабко. Подумала, що дівчина кличе мене на побачення! Це все той Нотріл запудрив мені мозок, я вже не можу нормально мислити. Мабуть, Дайна мене пам'ятає, бо не зрозуміла, що бачила магію, а отже, пам'ять їй не було причини підчищати.

- Есма, ти пам'ятаєш, що завтра збір магів?

- Блін, точно. Доведеться перенести з Дайною зустріч. Напишу їй у месенджер. Сподіваюся, не образиться.

А далі я залипла в телефоні майже на весь день. Спілкувалася зі своєю новою подружкою. Це таки приємно. Я вже й забула, що є звичайним спілкуванням з людьми. Дайна гарна дівчина, розумна, добра. Дізналася, що ми ровесниці, їй теж двадцять три. І все її життя оберталося довкола брата, тепер вона не знає, що робити. Їхні батьки залишили їм чималу спадщину, так що Дайна ніколи не працювала, займається живописом на своє задоволення. Навіть після листування ми встигли здружитися, а про зустріч домовилися через день, знову ж таки, якщо не станеться непередбачених ситуацій. Це я так посилаюся на роботу, про яку не можна говорити.