Втікачка з Сутінкового світу - Марина Сніжна

– Про що?..

– Ти мене боїшся?

На його обличчі зовсім нічого не можна було прочитати, і це лякало ще сильніше. А надто усвідомлення того, що я сама для нього – відкрита книга.

– Я багато чого тут боюся, – ухильно відповіла я.

– Розумію, що ти відчуваєш, – у голосі Ербіні з’явилися співчутливі нотки, але я не була впевнена в їхній щирості. – Тебе проти волі затягли в чужий тобі світ, перетворили на іншу істоту. До того ж процес переродження проходив складно… Але спробуй подивитися на ситуацію з іншого боку. Незабаром ти отримаєш таку силу, про яку раніше і мріяти не могла!

– А якщо я не бажаю цієї сили? – промовила я з гіркотою. – Мені казали, що зазвичай людям надають вибір. Мені ж його ніхто не надав!

– Тею, ти зараз міркуєш, як уперта маленька дівчинка, – Ербін похитав головою і забарабанив довгими тонкими пальцями по стільниці. – Облишмо твоє обурення тим, що за тебе все вирішили. І уяви своє життя, якби все пішло не так. Якби Атій Адалос не викрав тебе з рідного дому та не привіз сюди.

Я спантеличено закусила нижню губу. Уява послужливо намалювала мою подальшу долю. Як я виходжу заміж за Кнея і для мене розпочинається нудне подружнє життя. Народження дітей, постійні турботи про господарство. Я поступово втрачаю свою красу, товстішаю. І все, що залишається від мене колишньої – це мрії про те, що життя могло б скластися інакше. А в реальності маю миритися з тим, що живу з нелюбом і нічого вже не змінити. Серце мимоволі стислося.

Може, в чомусь Ербін і правий. Таке життя, що я залишила у своєму світі, і справді не було таким вже чудовим. Інша річ – якби я могла його прожити з коханим. Тоді все сприймалося б інакше. І кожна хвилина поряд з тим, кого обрало моє серце, не здавалася б марною. Я раділа б навіть старості поряд з тим чоловіком. Але, за насмішкою долі, єдиний, на кого відгукнулося моє серце, теж готується стати вампіром. І я ніколи не зможу бути з ним, тому що цьому чинитимуть опір наші Господарі. То чим же моє життя вдома відрізнятиметься від того, що чекає тут? Тутешнє навіть гірше! Якщо там з нелюбом я провела б кілька десятків років, то тут – цілу вічність!

Весь той час, поки всередині проносилися всі ці думки, Ербін не зводив з мене погляду і про щось міркував. Я усвідомлювала, що він читає все, про що я думаю, але зараз навіть тішилася з цього. Вголос я б ніколи не наважилася йому це висловити.

– Отже, твій головний аргумент проти нового життя – те, що тобі доведеться провести його з Атієм? – нарешті, заговорив наставник.

Я знизала плечима. Якщо казати коротко, то так і є. Я не хотіла бути річчю, іграшкою того, хто не викликав в мене і дещиці теплого почуття.

– А хіба в мене є вибір? – з гіркотою запитала. – Як я і зазначала, його ніхто не надав. За вашими законами Атій Адалос тепер мій Господар. Навіть якщо буду проти, він може наказати мені щось зробити, і я не зможу опиратися. Базіана розповідала, наскільки сильним є зв’язок між Господарем і залежним від нього вампіром. Тож нікуди я від Атія не подінуся!

Від останньої думки навіть сльози на очах виступили. Я раптом усвідомила, що всі мої плани втечі не більше, ніж самообман. Господарю варто буде тільки покликати, і я примчу назад, де б не була.

– А ось тут ти можеш помилятися!

Я мимоволі здригнулася і з запитанням поглянула на Ербіна.

– Щодо чого я можу помилятися?

– Наскільки я зрозумів, у твоєму випадку обряд передачі сили проходив не зовсім звичайно, – кинув він нову загадкову фразу. – Не розкажеш мені все докладно? Важлива кожна деталь. Є в мене деякі підозри, але ж мене не було в святилищі. Тому я можу виявитися не правим.

Мене раптом кинуло в жар. Навіть дихати стало важко. Довелося відкинутися на спинку крісла, щоб трохи скинути напругу. Я намагалася не піддаватися надії, що зародилася в душі. Буде надто боляче, якщо вона виявиться хибною. Але надія вже розправляла крила і сповнювала все тіло теплом.

Змусила себе знову повернутися до того жахливого дня, що перекреслив все моє життя і ледь не закінчився для мене смертю. Святилище, напоєне екзотичними ароматами, і мерехтінням безлічі свічок. Моє тіло, розкинуте на вівтарі та підім’яте під себе Атієм Адалосом. Життя, що повільно витікало з мене разом з кров’ю.

– Атій пив мою кров, – хрипким, якимось чужим голосом промовила я. – Я вже думала, що помру, коли його раптом щось відкинуло від мене.

– Дозволь уточнити, Атій занадто захопився і Володар його зупинив, поки він тебе остаточно не осушив? Чи сталося щось інше? – м’яко запитав Ербін.

– Ні, – подумавши, я замотала головою. – Атій тоді сказав, що він ще не закінчив. Не розумів, чому Володар перервав обряд…

– І що було далі?

– Володар його просто викинув за двері…

Я проковтнула ком у горлі, згадавши, що було далі. Я залишилася наодинці з наймогутнішим вампіром Сутінкового світу. Від такого не сховатися, не втекти. Те відчуття цілковитої безпорадності та безнадії, коли я навіть не знала, чого чекати і чого від мене хочуть. Якщо мотиви Чорного Лорда були зрозумілі, то про мотиви Володаря я не могла навіть здогадуватися.

– Розповідай далі, – попросив наставник, перериваючи мої тяжкі роздуми.