Втікачка з Сутінкового світу - Марина Сніжна

А ось інша дівчина здалася більш нормальною. Вона тихо та скромно сиділа в загальному колі і дивилася на мене нехай не дуже тепло, але й не вороже. Скоріше, придивлялася перед тим, як зробити свої висновки. Дівчина була гарною. Але через те, що намагалася триматися непомітно, губилася на загальному тлі. Звали її Кріспіна. Оксамитові темні очі, гладко причесане темне волосся. Дуже чепурненька та мила.

Ще одна дівчина, що знаходилася серед нас, не приховувала кривої посмішки. Цю біляву неміч я відразу впізнала. Та сама, що з Міллю була, коли я зазнала поразки в нерівній сутичці з воротами Кривавого Притулку. Ця особина ще мене тоді дурепою обізвала. Її представили як Егерію.

Хлопців, окрім Еннія, було ще двоє. Один високий і кремезний, майже під два метри на зріст. Його вочевидь зробили вампіром не за гарні очі, а для посилення клану. Він похмуро кивнув, коли мені назвали його ім’я – Цінан.

Другий, зовні привабливий юнак, не сподобався мені колючим неприємним поглядом. Скоріше за все, зроблений з того ж тіста, що і Міль. З ним краще бути напоготові. Звали його Гай.

– Сідай, Тею, – покінчивши зі знайомством, сказала Базіана і, звертаючись до всіх, повідомила: – Сьогодні заняття у вас вестиме Ербін.

Серед новообернених виникло пожвавлення, я ж з нерозумінням знизала плечима. Про мене, то яка різниця, хто вестиме заняття. Поки особини обговорювали новину, я поспішила влаштуватися поряд з Еннієм. І весь навколишній світ перестав для мене існувати. Лише трохи відволіклася на Базіану, коли вона побажала нам приємного заняття і вийшла.

– А чому всі так здивувалися, що нас навчатиме Ербін? – запитала я, відповідаючи на нову посмішку Еннія.

– Він права рука Гілери, – пошепки відповів він, нахиляючись до мого вуха. Від його дихання затремтіло волосся біля скроні, а по тілу прокотилася приємна хвиля. – Зазвичай Ербін займається лише адміністративними питаннями. А попередні заняття у нас проводив Фулвій.

Я і гадки не мала, хто такий Фулвій, але запитувати не стала. Зараз, коли дивилася в яскраво-сині, наче волошки у полі, очі, мене взагалі мало що цікавило.

– Ти вже оговтався після вчорашнього? – промовила я, намагаючись приховати збентеження. – А то я почуваюся винною. Адже все сталося через мене.

– І зовсім не через тебе, – заперечив Енній, чарівно посміхаючись і змушуючи моє бідне серце від цього плавитися. – Це твоєму Господарю не завадило б тримати себе в руках!

Те, що він назвав Чорного Лорда моїм Господарем, трохи затьмарило настрій, але я постаралася не зациклюватися на цьому.

– А як твої супутники?

– Це мої брати, – посміхнувся він. – Вчора ми святкували повернення одного з них з подорожі до іншого клану. З ними теж усе гаразд.

– Рада це чути.

– Так, а ну відсіла від нього! – почувся поряд знущальний голос.

Я навіть здригнулася від несподіванки і з запізненням зрозуміла, що так захопилася спогляданням чарівного обличчя демоніта, що не помітила появи Молі. Він тепер стояв біля нас з Еннієм і зверхньо кривив губи.

– Слухай, ти що і на заняття мене супроводжуватимеш? – похмуро запитала я.

– Саме так, – уїдливо відповів він.

– І це що нормально? – вибухнула я.

– На жаль, так, – обдаровуючи Міль неприязним поглядом, відповів за нього демоніт. – В Кривавому Притулку дозволяється одному з родичів підтримувати новооберненого під час всього процесу переродження.

– Так, стривай-но! – я примружилася. – А родич обов’язково має бути з вампірського боку?

– Ні, – знову задовольнив мою цікавість Енній.

– Тобто це я могла когось зі своїх справжніх родичів з собою взяти? – вразилася я несподіваній здогадці.

– Ти справді вважаєш це гарною ідеєю? – хмикнув Міль. – Притягнути сюди людину?

Я уявила, як би жахнулися батьки чи Веріка, якби дійсно опинилися тут, і змушена була погодитись.

– А тепер встала та пересіла! – скомандував білявий гад, який все дужче дратував мене.

– А якщо ні?

– Хочеш, щоб я тебе силоміць потягнув?

На нас уже з неприхованою цікавістю витріщалися всі присутні, перервавши свої розмови.

– А може, ти не будеш так з нею поводитися? – Енній підхопився на ноги і затулив мене від Молі.

Так, треба якнайшвидше припиняти це, а то знову бійка почнеться! Схоже, у мене прямо дар якийсь провокувати чоловіків на таке діло!

– Я поводитимусь з нею так, як хочу! – гаркнув Міль, його очі спалахнули червоним. – Я з її клану. А ти взагалі хто такий? Демонський виродок, який сюди через ліжко потрапив!

Я з жахом закусила губу, якось приречено усвідомивши, що бійки тепер точно не уникнути.

Мить – і Енній кинувся на білявого, збиваючи з ніг. Обидва покотилися по підлозі, відчайдушно колошматячи одне одного. А бліді особини замість того, щоб допомогти мені їх розняти, з інтересом спостерігали за цим. Цінан і руда зараза підбадьорювали демоніта. Білява гадина, звісно, вболівала за Міль. З якоїсь причини мого ворога підтримував ще й Гай. Тільки Кріспіна спостерігала за тим, що відбувається, з осудом. Єдина нормальна людина у всій цій божевільні! Я вирішила, що з нею можна і заприятелювати. Але це потім. Зараз же треба припинити бійку, доки Міль з Еннієм одне одному голови не відірвали.