Зрадник, проклятий та демон - Рита Адлер

Мені приснився чудовий сон.

 Немовби я у офісному будинку, сиджу у своєму кабінеті на сороковому поверсі та дивлюся із висоти на місто, що виглядає, немов іграшкове. Раптом почувся впевнений стукіт у двері. Я піднімаю очі від столу - і бачу перед собою величезну жабу, одягнену в діловий костюм. Гучно квакаючи, вона зашльопала до мого столу. Я з подиву перекушую олівець, який тримала в зубах. Жаба пришвидшується, стрибає на стіл. І тут я із силою встромлюю уламок олівця земноводній у око. Потвора страшенно кричить, кров із очної ямки хлюпає, наче із фонтану, я верещу і дриґаю ногами.

  Прокинулася я, облита холодним потом.

- Ну й гидота ж наснитися в такому чудовому місці, - потягаючись, промуркотіла я, і раптом на власні очі побачила перед собою трьох синіх жаб, що, витріщивши очі, стояли біля мого ліжка. На голові однієї із них стояла таця із графином, наповнена рубіновою рідиною, і склянка. Друга була нав'ючена купою рушників. А третю прикрашала дивна конструкція із кульок для більярду, що так і височіли горою у трикутній формі; палиця стояла поряд.

- Вітаємо вас, пані, - проквакала жаба з графином на голові, - випийте барвінкового вина.

- Чого-чого впити? – перепитала я, бо зроду не чула, аби вино виготовляли із цих весняних квітів.

- Цілющий напій, - при говорінні із пащі жаби вилітали величезні прозорі бульбашки, і я насправді чула не слова – а сприймала смислові образи, вміщені у цих бульбашках.

- Гаразд, давай вино, - я облизнула пересохлі від спраги губи.

  Я хотіла встати, щоб взяти склянку, навіть встигла звестися на ліктях. Але чудовисько раптом кинулося до мене, і не встигла я оком моргнути, як уже тримала склянку, в якій стриміла золотиста коктейльна трубочка.

Відсьорбнувши, я від задоволення примружила повіки – смак та аромат вина нагадував піну-коладу.

- Може, ви бажаєте викупатися? – напустила в повітря бульбашок інша жаба, коли, щойно допивши, я поставила склянку на підставлену тацю.

- Так… та невже тут десь є ванна? - озираючись на всі боки, я не помітила жодного натяку на ванну кімнату.

- Ви хочете вийти до відкритої водойми чи помитися тут?

- Бажаю помитися тут, - іронічно хмикнула я, уявляючи, як станеться диво – і вода полиється на мене просто зі стелі.

І диво таки сталося!

 Раптом надувшись, немов мішок, чудовисько виплюнуло із рота величезну кулю, що так і зависла в повітрі, наповнена бірюзовою водою.

- Зніміть із себе увесь одяг, - посилала сигнали жаба.

 - Гаразд… як скажеш.

Я повільно зняла із себе лахи, склавши їх поряд рівною купкою.

В цей час повільно піднімаючись угору, водяна куля пропливла навколо ліжка і, зупинившись просто над моєю головою, почала опускатися.

  Не дивуючись нічому, я завмерла, заплющивши очі. А коли їх відкрила – виявилося, що перебуваю всередині химерної купелі. Нічого не розуміючи, я просто плавала, як ембріон у вагітній матці, відчуваючи неймовірний спокій та умиротворення.

Помітивши серед теплої рідини безліч білих кульок, схожих на мильні бульбашки, я взяла в долоні одну із них і, притуливши до свого тіла, потерла об шкіру. Куля миттю луснула - і у воду вилилася рожева хмаринка.

Я довго насолоджувалася та аж умлівала від задоволення, що навіть трохи втомилася. Було дивно, що перебуваючи у товщі води, я могла вільно дихати. Та коли хотіла запитати: як мені вибратися з кулі, виявилося, що не можу видобути із себе жодного звуку. Я лишень відкривала та закривала рота, мов риба.

Але жаби мене таки почули. Тому що крізь напівпрозору оболонку я раптом побачила, що знову піднімаюся вгору, потім лечу вбік і опускаюся всередину кола, накресленого на підлозі. Коли я туди приземлилася, бульбашка тріснула – і я стояла мокра та радісна.

Тієї ж миті на мене впав м'який махровий рушник, ще один обгорнув моє волосся мов тюрбан.

- Візьміть одяг, - третя жаба рухалася по кімнаті зі своїм трикутником і ціпком. Зупинившись біля однієї з ніш, вона натиснув на вимикач, і в яскраво освітленому просторі я побачила акуратно складений одяг. Розгорнувши, зрозуміла, що це зручні спортивні костюми – водолазки та штани, і до них тканинні мокасини; трохи збоку лежала білизна із бавовни.

Одягнувшись, я допитливо подивилася на жабу.

- Тепер пропоную розважитись, - монстр дав мені зрозуміти, аби я рушала за ним.

  Було дивно, що місце, до якого наближалася жаба, не мало жодного натяку на прохід – звичайна стіна, проте монстр пройшов крізь неї, як і я. Це була трохи щільніша смужка простору.

Ну треба ж! Тепер я ще й проходжу крізь стіни, здивувалася я, побачивши перед собою розкішну більярдну кімнату, зі столом та кількома червоними канапами, розташованими попід стіни.

- І з ким мені грати? - спитала я, спостерігаючи, як жаба, схилившись над столом, дбайливо опускає на темно-зелений оксамит трикутник із кулями. На подив, фігура стала так правильно, що жодна куля не викотилася і конструкція не розвалилася.

- Зі мною, - сказала жаба, раптом дивно витягнувшись. Її передні лапи набули схожості з людськими руками, а голова трохи округлилася.

- Але я не вмію грати в більярд, - протягнула я, зацікавлено спостерігаючи за діями монстра.

- Я розповім правила. Вдаряєте по кулі, так, щоб вона потрапила он у ту лузу, тобто, до нірки, зачіпаючи при цьому ще кілька куль.

- І це все? Нудно та примітивно.

- Спробуйте.

Потім жаба схилилася над столом і, прицілившись києм, легенько штовхнула одну з куль, та покотилася по оксамиту, торкаючись інших, що теж почали рухатися. За мить стіл був порожній.

- Тепер ви.

- Отже, моя черга…

Монстр знову сформував фігуру із куль.

Все-таки я вирішила спробувати. Підвівшись, взяла палицю, прицілилася. Вдаривши, тільки й змогла, що відштовхнути одну із куль до бортика столу, та й годі.