Арюмор - Аліна Скінтей

 — А ти перевір, — Сильвестр нахабно посміхнувся, чудово знаючи, що ландваетт дуже зарозуміла, варто тільки спровокувати її, як вона відразу ж втрачає контроль над собою.

На обличчі Лілліан заграли жовна, ніздрі широко роздмухувалися, а шкіра злегка стала червоною.

— Ти пошкодуєш про свої слова, — на подив лісового духа, Лілліан знову набула спокою. — Я зітру з твоїх уст усмішку. Обіцяю!

Сильвестр не встигає щось їй відповісти, у вічі кидається кілька ширяючих згустків його власного туману, що стрімко прямували до нього. Лісовий дух вмить змінився у вигляді, піднявшись перед суперницею у всій своїй красі. Йому було досить лише пронизати клубки туману своїми гострими кігтями, в яких була сконцентрована магія, як ті відразу ж розсіювалися на очах. Лілліан навіть не думала зупинятися, продовжуючи атакувати супротивника, повільно рухаючи лісового духа до встановленої пастки.

— Це на все, що ти здатна? — з усмішкою промовив Сильвестр, знищивши останню атаку суперниці.

— Ні, — совина охоронниця хитнула головою, — я просто тебе відволікала.

— Що? — розгублено промовив лісовий дух, і засмикався, озираючись на всі боки. — Дідько!

Як тільки пак побачив відчинені двері, які він повинен був охороняти, проєкція дівчини миттю розчинилася, а тим часом справжня ландваетт проникла до святилища Роріксона.

— Хто б міг подумати, що сюди так легко потрапити.

Зловісно усміхнувшись, шепнула Ейвіс, закриваючи за собою сховище тим самим закривши доступ потрапити всередину будь-кому навіть лісовому духу.

— Настав час прокидатися, мої дорогі! — оглядаючи цілі стелажі статуеток, вимовила ландваетт, очима шукаючи справжній скарб за яким вона власне й прийшла.

Примітки:

Пі́ксі — дух у фольклорі південно-західної Англії, пустотлива людиноподібна істота маленького зросту, що робить різну дрібну шкоду.