Хроніка королівського відбору - Агата Задорожна

 – Ти так думаєш? – запитала вона натомість і тупо посміхнулася.  

 – О, я в цьому переконана. Ніхто, крім учасниці відбору не міг знати про усі плітки з гуртожитку і подробиці випробування, та й надто в тебе ім’я непоширене. Але останнє, що мене переконало у тому, що це ти – у “Панні в рожевому” не з’явилося жодної замітки про Йовілу фон Літтен. 

Йовіла прикусила язика. Тут вона, звісно, попалася, причому дуже дурно, як якась зелена практикантка. 

 – Ну, припустимо, там далеко не про всіх учасниць взагалі щось пишуть, – все ж відповіла вона. – Деякі просто надто непримітні, щоб навіть витрачати на них час. 

 – Я впевнена, що журналісти би звернули увагу на панну фон Літтен, яка під час першого ж балу причарувала придворного артефактора.

Йовіла вирячилася на Акулину, а та тільки злегка припідняла брови. 

 – Що? Навіть я помітила, що ви разом пішли з балу і так і не повернулися обидва. І, повір мені, всі інші теж про це знають. 

Чудово. Йовіла прикрила очі і глибоко вдихнула. Це не було погано. Справді не було. Звісно, тепер всі думали, що у них із Сореном був якийсь таємний роман, але принаймні це було непоганим поясненням тому, що він першою викликав її на розмову сьогодні вранці. 

– Гаразд, ти мене розкусила. Не я перша і не я остання прийшла на відбір з особистими мотивами, а не з палкого бажання вийти заміж за принца, – Йовіла відкинулася на стільці. Розповісти комусь правду було невеликим полегшенням – наче тепер вона була меншою брехункою, ніж раніше. 

 – Розумію. Я вже якось це говорила, але мені справді подобаються свої статті. 

 – Ти збираєшся розповісти іншим? – запитала Йовіла з інтересом. Це було би небажаним поворотом подій, але навряд чи могло аж надто серйозно зашкодити її роботі. 

Акулині знадобилося всього кілька секунд на роздуми. 

 –...ні. Я думаю, ні. Ти не робиш нічого протизаконного чи поганого, тож це повністю твоя справа. Не хочеш прогулятися садом? Ти якось питала про алійські фасони, і Елайза якраз передала мені кілька альбомів… 

Йовіла радісно посміхнулася і кивнула – здається, їй щойно вдалося завести нову подругу. 

*** 

Здалеку Акулина та Йовіла бачили групку людей, що бродили попід їхнім гуртожитком, проте не наближалися, як і інші наречені, половина з яких також вирішила влаштувати променад парком. Всі разом протягом кількох годин вони спостерігали, як Сорен заходить і виходить з гуртожитку, і з кожним цим колом його лице ставало все більш розгубленим і роздратованим, а його підлеглі починали нишпорити швидше. Втім, результатів це не давало. 

На вечір усіх наречених покликали назад. Не пішла з ними тільки Акулина – на неї чекало побачення з принцом десь у палаці, тож, можливо, їй би вдалося поїсти нормальної їжі.  Перед тим, як Акулина у супроводі камердинера відправилася до замку, вона стиснула Йовілину руку і підморгнула їй (Йовілі тільки залишалося сподіватися, що Акулина потім розповість якісь пікантні подробиці). 

Наречених всадовили вечеряти за столом перед гуртожитком, і цього разу Сорен вирішив до них приєднатися. Він з огидою подивився на бідний вибір з супу та парової каші і просто втупився у точку в повітрі за головами конкурсанток. 

 – Вам вдалося щось знайти? – наче між іншим запитала Аніт, зачерпуючи ложкою суп. Вона сиділа прямо біля Сорена, наче намагаючись підкреслити, що зовсім не причетна ані до справи, ані до сварок між нареченими. 

 – Наразі нічого очевидного. Є кілька зачепок, із якими ми будемо працювати, але та учасниця, що вчинила диверсію, точно знала, що робить. 

Йовіла спробувала втримати смішок, проте крива усмішка все ж на мить з’явилася на її лиці, і Сорен це точно помітив. Він відвернувся від неї і звернув усю свою увагу на герцогиню Канську. 

 – І я, і королівська сторожа продовжимо працювати над випадком і не зупинимося, поки винних не буде покарано. Поки ж у будинку встановлені деякі артефакти, які мали би запобігти повторенням таких ситуацій. І у зв’язку з цим, – Сорен перевів погляд на усіх наречених, – у гуртожитку з’являться нові правила. Щоб артефакт не спрацював на вас, раджу поменше ходити вночі і особливо не наближатися до ліжок інших учасниць. 

Дівчата витріщилися на Сорена як одна. Жодна з них, вочевидь, не була задоволена таким рішенням. 

 – А вам не здається, що це переходить усі межі, пане артефакторе? – з натяком запитала Амелія Ротхед. – Це втручання в особисте життя наречених його високості. Можливо, ви ще й контролюватимете, коли кожна дівчина відлучається у вбиральню? 

З обличчя Сорена можна було легко прочитати відповідь на це питання. Так, можливо, він саме так і вчинив би, якби тільки йому це дозволили. 

 – Моє головне завдання – слідкувати за безпекою на відборі. І я маю вибачитися перед вами і вже приніс вибачення постраждалим дівчатам; до цього мені не вдалося виконати цю роботу якісно, – у голосі Сорена було легко почути справжній жаль. Що ж, він міг бути вкрай неприємним, але все ще залишався професіоналом. – Але тепер, вочевидь, потрібно ввести деякі додаткові заходи безпеки. 

Учасниці відбору все ще виглядали незадоволеними, але тепер жодна не сказала й слова. Втім, непохитний вираз лиця Амелії підказав Йовілі, що на Сорена згодом чекає неприємна приватна розмова. І, можливо, не одна.