Хроніка королівського відбору - Агата Задорожна

 – Я не знаю, Віло… З цими компаньйонками не так-то й просто говорити – вони вміють тримати язик за зубами… Але одне я знаю точно – нареченим періодично ввижаються дивні, навіть страшні речі, і це їх неабияк лякає. Можливо, через це і біжать. Хоча що це за видіння і якого чорта взагалі відбувається, я й сама не знаю.. 

Йовіла глитнула. Гаразд, значить, видіння все ж не були поодинокими випадками і, скоріш за все, навіть не стосувалися випробування.. Вона на мить замислилася, чи не розповісти про свої видіння Сарі, але в останню мить вкусила себе за язика: щось було у тому юнакові тоді, у парку, що змушувало її думати, наче вони знайомі. Наче вона знає його вже сотню років, і тільки з якоїсь недосяжної для неї самої причини забула.

  – Мені здається, якщо так піде, до вечора вас залишиться не більше дведцяти п'яти. Так, дивися, дійдеш й до фіналу… 

Йовіла натягнуто посміхнулася. 

*** 

Сара виявилася права – як зазвичай і бувало. Коли Йовіла навечір повернулася до гуртожитку, трохи п’яна від вина, що Сара випросила в місцевих кухарок і нарешті не напівголодна, учасниць стало на чотири менше. Та й ті, що лишилися, виглядали не надто задоволеними життям. 

Йовіла зовсім трохи ліниво потеревенила з Аніт і Акулиною, а потім завалилася спати з думками про те, що назавтра точно поговорить з Сореном і нарешті отримає деякі відповіді. 

Прокинулася Йовіла від крику. Кричала, на щастя, не вона – але якась із конкурсанток, причому так надривно, що у Йовіли забриніло в барабанних перетинках. Вона скинулася у ліжку і почала роззиратися навкруги, але ранок ще не настав, і вона вдивлялася в темряву, що тільки де-не-де розступалася під розсіяним світлом місяця з вулиці.

Зрештою хтось запалив світло: Йовіла різко повернула голову і помітила кулю чистої магії у руці Амелії Ротхед. Вона не була впевнена, але, здавалося, воячка в іншій руці трималакороткий кинджал. Лезо змиглуно у відблиску і зникло за складками її нічного одягу. Тільки потім Йовіла запримітила, що стояла Амелія чомусь не біля власного ліжка, а поряд з Селестією Грін – через пів кімнати. 

Кричала Лана Вільгейм, хапаючись за своє лице – і вона не переставала верещати, навіть коли вся кімната засяяла світлом; і тільки тоді наречені, а разом з ними і Йовіла, зрозуміли, що ж таки сталося. Все лице Лани Вільгейм було вкрите страшними червоними плямами, що повільно перетворювалися на опіки та вугрі; вся шкіра її пальців давно була червона і опухла, а під нігтями почали з’являтися чорні плями. Волосся виглядало розтріпаним, але це не було найбільшою проблемою – деякі пасма, видерті з коренем, лежали на білих простирадлах. 

І щойно крик Лани почав потроху переходити в схлипи – а жодна з учасниць не бігла їй назустріч – вереск повторився знову, тепер вдвічі голосніше, і звучав з двох сусідніх з Ланою ліжок. 

*** 

Йола і Ліла Роймері сиділи, відвернувшись і накривши голови простирадлами, щоб жодна з наречених не могла побачити їхні понівечені обличчя, а Лана просто схлипувала і звискувала щоразу, коли сльози потрапляли на її попечені щоки і від цього, здавалося, починала плакати ще сильніше. За пів години, що пройшли з миті, як всі вони прокинулися, атмосфера в гуртожитку не полегшилася, а тільки загустіла – як масло, яке було би непогано нарешті розрізати ножем. 

Амелія Ротхед, мигцем окинувши оком трьох дівчат, вискочила з дому, і якби тільки Йовіла вже не знала, що вона працює на Сорена, саме її вона би запідозрила першою. Втім, інші дівчата не зважали; Акулина з усіх сил намагалася втішити Лану, проте та тільки ховала своє лице і продовжувала плакати, розглядаючи свої руки, якісь наречені сиділи тишком на своїх ліжках, а Іола скрутилася у куточку кімнати так, наче боялася ступити на землю. 

Втім, тиша була дуже тимчасовою, і Йовіла знала, що вона незабаром перерветься. Першою голос подала Елла. 

 – Ну і хто з вас це зробив? – голосно сказала вона, і її голос дивом не зірвався на писк. – Давайте, всі ми знаємо, що у цьому винна хтось із цієї кімнати!

Йовіла кивнула сама собі. Це було не те що навіть очевидно – а навіть просто передбачувано. Насправді вона була здивована тим, що це трапилося тільки зараз, а не в перші кілька днів їхнього перебування у палаці. 

Елла піднялася зі свого ліжка і вийшла всередину кімнати, оглядаючи кожну з дівчат по черзі. На Йовілі її погляд затримався всього на мить, що потішило її; натомість довше дівчина дивилася на Аніт та Акулину, і жодну з цих підозр Йовіла зрозуміти не могла. Вона вже зараз мала деякі здогадки про те, хто міг би це зробити. 

Це мав би бути хтось, вкрай невпевнений у власних силах, хтось наляканий і хтось, хто знає, що власними силами перемогти точно не вдасться. Таких серед двадцяти шести наречених залишилося не так вже й багато. 

Одна з дівчат піднялася з ліжка. 

 – А звідки нам знати, що це не ти? В тебе є всі причини… Купчиха на відборі у принца, теж мені, – дівчина перевела однаково презирливий погляд і на Вілену, і на кілька інших учасниць не з дворянських сімей. 

Елла не почервоніла і не знітилася, натомість підбоченилася і зробила крок в бік дівчини, ім’я якої Йовіла все ніяк не могла пригадати. Можливо, в неї був дворянський статус, але ні особливою зовнішністю, ні якимись надзвичайними талантами похвалитися вона точно не могла, і шансів на перемогу мала точно ще менше за ту ж Вілену чи Еллу.