Хроніка королівського відбору - Агата Задорожна

Йовіла відійшла вбік – вона не мала жодного бажання ставати частиною цієї суперечки. Позадкувавши, вона наблизилася до ліжка Іоли і присіла на краєчок, кивнувши наляканій дівчині. Місця на ліжку залишалося небагато – мейже весь простір займала сукня, яку Іола носила днем раніше – рожеве чудовисько з мільйоном шарів тканини, бантиків і рюшів. Такі Йовіла бачила на знімках ще зі століття тому. Щось вона їй нагадувала, ця сукня… 

Від думок Йовіла відірвалася через черговий вереск: Елла вчепилася у волосся дворянки і тягла її голову до землі, навіть трохи не стримуючи силу. 

 – Повтори, давай, – прошипіла вона крізь стиснуті зуби. Однією рукою Елла тримала волосся нареченої, а іншою вхопилася в комір чужої нічної сорочки. – Що ти там думаєш про моїх батьків? 

 – Та пішла ти, – видихнула задушено наречена і зовсім несподівано вдарила Еллу кулаком по щоці. Вдарила слабко: очевидно, у своєму ситому дворянському житті їй ніколи не доводилося нікого бити по лицю. Та навіть так сили вистачило, і з носа Елли тонкою цівкою полилася кров, а сама вона з несподіванки відпустила чуже волосся та схопилася за обличчя. 

Саме у цей момент двері гуртожитку різко відчинилися, і всередину залетіла Амелія. Її волосся розтріпалося, а на лиці з’явилися краплі поту, наче вона всю дорогу бігла – тільки ось куди? 

Відповіді чекати довго не довелося. Слідом за Амелією із закритими рукою очима у гуртожицьку кімнату зайшов Вітан Сорен. 

 – Доброї ночі, панянки. Я чекаю хвилину і не дивлюся, щоб ви припели себе у порядок. Не хочу бачити нічого зайвого. 

Після цих слів Сорен відвернувся і втупився у стіну, а у кімнаті піднявся більший гам, ніж коли близнючок і Лану вразила невідома чи то отрута, чи то прокляття. Йовіла не могла повірити своїм очам – з десяток принцових наречених і справді прихорошувалися та ледь не припудрювали носи серед ночі, щоб вразити придворного артефактора. Навіть Лана Вільгейм втерла сльози та дістала з-за подушки маленьке люстерко, щоб виправити зачіску. 

Рівно за хвилину Сорен обернувся і окинув кімнату уважним поглядом. 

 – Панна Ротхед повідомила мені, що нещодавно тут трапилася надзвичайна ситуація. Але я чув, що постраждалих було тільки троє, – він припідняв брову, повернувши голову до Елли. В тої на лиці почав з’являтися набряк і неприємний синяк, а під носом непоміченими лишилися кілька слідів крові. 

 – Я впала з ліжка, – пробурмотіла Елла, заправляючи пасмо волосся за вухо. – Нічого страшного, пане артефакторе. 

Сорен натягнуто посміхнувся і точно не повірив у цю брехню ані на хвилину, але все ж відвернувся до двох ліжок, на яких сиділи Ліла та Йола і Лана, і всі троє тепер виглядали навіть гірше, ніж після пробудження – з волоссям, що просто осипалося з голови та попеченою щкірою на лицях, руках та шиях. 

 – Бачу… – розгублено сказав Сорен, дістаючи з кишені якийсь дивний пристрій, що нагадував компас. Він щось у ньому покрутив, поштрикав, кілька разів наводив на кожну з дівчат, але прилад залишився нерухомим. Сорена це, здавалося, не надто вдовольнило. Він клацнув язиком і подав руку найближчій нареченій, якою виявилася Ліла Роймері. 

Як тільки дівчина прийняла його долоню, він потягнув її вгору, піднімаючи на ноги. 

 – Боюся, панянки, випадок досить серйозний. Думаю, варто відвести вас до королівського цілителя… 

Після цього він галантно подав руки двом іншим дівчатам, і вони вчотирьох поспішно залишили кімнату. Щоправда, всього через кілька хвилин Сорен знову постукав у двері. Він тільки зазирнув після того, як Амелія відчинила йому, і з кривою посмішкою сказав:

 – Розслідування почнеться завтра, і краще би тій з вас, що це зробила, зізнатися чесно, інакше відподь буде… жорсткою. 

Після цього двері зачинилися, і в кімнаті здійнявся справжній гам. Йовіла не знала, кого слухати першою – вона, як і нещасна розгублена Іола, застигла на ліжку і тільки крутила головою в усі боки. 

 – Вони помруть! Ти бачила їхні лиця, Ліє? Це була отрута, правда?.. – проскиглила Селестія, тримаючись з передпліччя Амелії Ротхед. Та виглядала багатостраждально, проте не відходила. 

 – Ні, вони точно виживуть. Навряд чи це була смертельна отрута, – стримано відповіла вона, сідаючи на чуже ліжко і починаючи переплітати свою косу. Селестію це, здавалося, хіба трохи заспокоїло. 

 – Ну, тепер в нас на трьох конкуренток менше, – сказала одна з наречених, але знічено замовкла, коли на неї вовком глянули кілька дівчат навколо.

 – І як тепер тут спати, коли можна прокинутися ось так? – пробурмотіла Вілена, позіхаючи, але не лягаючи на подушки. – Ви бачили, як це страшно виглядало? Мало би бути дуже боляче – щось не дуже схоже на звичайну капость конкуренткам.. 

Йовіла промовчала, але насправді не погоджувалася. Очевидно, що зробила це якась із дівчат в надії позбутися найсильніших суперниць. Ось тільки зважала злодійка, вочевидь, не на зовнішність дівчат чи їхню здатність стати принцовою дружиною в принципі – а просто на дворянське звання. Дві доньки графа і байстрючка герцога, та ще й так зручно усі сплять на сусідніх ліжках. І Йовіла все ніяк не могла позбутися відчуття, що щось їй ця вся ситуація нагадує, тільки ось що… Думка крутилася у неї на язиці чи на краєчку розуму, але вона ніяк не могла її вловити.