Хроніка королівського відбору - Агата Задорожна
– Ленс, Ленс… Це часом не ця молода панянка з… – Вітан зробив руками дивні рухи у себе на грудях, імітуючи пишне жабо. Йовіла кивнула, схиляючи голову набік.
– Саме вона. Знаєте, чому?
– Поняття не маю. Але чомусь впевнений, що зовсім скоро ви мені пояснете, – Сорен склав руки на грудях, а його безкровні губи розтяглися у посмішці.
– Інтуіція, на відміну від дедукції, у вас працює як слід, – Йовіла повернула посмішку, а потім додала: – хоча, насправді, у вас від початку майже не було шансів.
– Чому ж це?
– Бо тут потрібно розбиратися в одязі. І не дивіться на мене так, – Йовіла наставила на Сорена палець, коли він тільки збирався щось сказати. – Я знаю, що ви той ще модник; це справді важко не помітити. Річ у тому, що тут потрібно мати досить глибокі знання з історії моди, якими ви навряд чи володієте. Та вам пощастило, бо на цьому непогано знаюся я.
Сорен підняв брови і не стримав смішка, проте Йовіла не зважала.
– Не думаю, що ви звернули особливу увагу на стиль Іоли.. Але вартувало би – вона одягається, як справжня модниця, якби тільки відбір проходив років з дев’яносто тому. Розумієте, до чого я хилю?..
Артефактор дивився на Йовілу скляними очима і точно не розумів, до чого ж вона хилить.
– Вам доведеться заглибитися у деталі, Йовіло. Не впевнений, що я слідкую за вашою блискавичною логікою.
– Гаразд.. Тоді вам точно доводилося чути про “пудрову лихоманку”, так? – на обличчі Сорена з’явилося впізнання, але глобального розуміння Йовіла не помітила. – Це була палацова фішка за часів короля Леона. Тоді до нас почали завозити нову пудру з Керну, і через деякий час виявилося, що дуже багато людей мають на неї алергію і отримують висипи і навіть легкі опіки. Але вона була набагато якіснішою з крейдову, що була тоді в ходу у нас, тому кернійською все ще продовжували користуватися. І з часом деякі панянки в палаці зрозуміли… – Йовіла пожувала губу. – що є, так сказати, альтернативні способи використання цієї косметики.
Сорен підняв брови і трохи нахилився вперед, спираючись ліктями на стіл.
– То ви хочете мені сказати, що це звичайна пудра? Я в житті не повірю, що вона могла би призвести до таких страшних опіків. А випадіння волосся-
– Це так. Тут важливо розуміти, як виготовляють цю пудру. У горах Керну росте лікарська трава, білий дзвіночок, і її, здається, використовують навіть у нас. І якщо її змішати з крейдою, вона дає чудовий гладкий ефект, але у надто великій кількості може викликати легку алергію. Якщо ж використати сухий порошок з дзвіночка, ефект буде набагато сильнішим – але й виготовляти таку пудру дешевше, тому вона і стала такою популярною. Ну і тут вся річ у пропорціях – тому і отримали такий жахливий результат. Королівським указом у нас заборонили продавати і розповсюджувати пудру, та і в Керні її тепер не виробляють.
– Але чому артефакти не розпізнали отруту? – з цікавістю запитав Вітан.
– Ну це ж не отрута, – потиснула плечима Йовіла. – Це лікарська трава, і тільки в поєднанні з крейдою вона може ось так впливати на шкіру. Та й ефект короткотривалий – якщо це справді був білий дзвіночок, то вже завтра у Лани і близнючок все має бути гаразд. Ну, крім волосся, – Йовіла задумливо схилила голову вбік. – Навряд чи воно відросте.
– Ха! І про все це ви здогадалися тільки через одяг пані Ленс?
Йовіла похитала головою. Звісно, спершу вона взагалі не розуміла, що це могло би бути. Тільки спроба Сорена виявити прокляття тієї ночі наштовхнула її на думку, що це не було магією взагалі. Окрім того, всі три учасниці, яких отруїла Іола, спали у протилежному кутку кімнати від неї. Ні, Іола не знала, що робила і була дуже налякана тим, що сама ж і спричинила.
І вона дуже, дуже боялася, що її впіймають.
– Не зовсім. Але вам краще би розпитати Іолу… І для ваги аргументів можете показати їй пудреницю, що я зараз заберу у неї.
Йовіла піднялася з’за столу і прожогом метнулася до заднього входу у гуртожиток. У кімнаті сиділи кілька дівчат, але всі були настільки зайняті своїми справами, що жодна з них не звернула уваги на те, що Йовіла підійшла до чужого ліжка і почала копирсатися в речах. Вона вже давно зрозуміла цей фокус; головне – не поспішати і робити усе впевнено, і всі інші з високою ймовірністю припустять, що так і треба.
Пудреницю Йовілі вдалося знайти досить швидко – вона лежала в окремому ящику, сама-одна (можливо, Іола боялася ненароком отруїти власні речі). Тож Йовіла обережно загорнула металевий кругляшок у хустинку і так само непоміченою вийшла назад до альтанки.
– Ось, – сказала вона, тримаючи пудреницю у витягнутій руці. Та щойно Сорен потягнувся за нею, Йовіла зробила крок назад. – Не так швидко.
– Чого ви хочете?
– Небагато. Зніміть ці артефакти стеження, і все. Я люблю порозминати ноги серед ночі, а вони мені заважатимуть.
Сорен вагався з хвилину. Зрештою він глибоко зітхнув і простягнув руку вперед.
– Гаразд. Але тільки після того, як я переконаюся, що це справді панна Ленс. І, Йовіло, – Сорен пильно подивився на неї. – Це перший і останній раз, коли я вам підіграю.
