Наречена для дракона. Частина 2 - Марія Люта

- А це й не потрібно. Твої щити та сила і так зі мною.

 Арденс лише стиснув зуби. Було видно, що він не хотів залишати мене тут, він злився, хоч і розумів, що я маю рацію. Мені страшенно хотілося його обійняти, хоч би доторкнутися рукою... Але він, навпаки, закрився в собі, відсторонився і перевів погляд на курсантів:

- Я надішлю вам офіцера. Вихід на позиції за годину. Спасибі вам, воїни.

І, так більше й не глянувши на мене, він зник у наметі Фелікса. Проклятий Урх, якось негарно ми розсталися. Та я зморгнула сльозу і повернулася до однокурсників, потрібно було вирішити ще багато питань:

- Госпіталь буде у Драковій фортеці. Ви ж на місці організуєте місце збору поранених. Кіт, ти зможеш перебудувати мій артефакт переміщення так, щоб він переправляв поранених звідти до мене?

- Зможу. Хоч ти розумієш, що віддаєш мені цілий статок? - вражено спитав братик.

- Чудово, тоді мені потрібні сильні помічники для транспортування...

У Драковій фортеці я зайнялася створенням заготовок заклинань методом містера Боурмана, навішуючи їх собі на руку, як гроно винограду. Для госпіталю я обрала спальню прикордонників, благо, зараз фортеця стояла пустою, так що ніхто мені не заперечував. Я була повністю поглинена роботою, намагаючись не відволікатися на жодні думки. Не прокручувати в голові десятки варіантів розмов з Арденсом, не шкодувати про те, що не наважилася його обійняти - і начхати, що на очах у всіх, але не відпускати його ось так, з недомовками, з образою чи злістю...

Повторюся, всі мої думки були виключно про цілительство. Тож чоловіка, що тихо підкрався до мене ззаду, я помітила в останній момент.