Квітка війни - Maria PM

Ліліана прокинулася рано, як завжди. Міра вже стояла поруч, тримаючи в руках чашку гарячого напою. Ліліана примружила очі, розмірковуючи про те, що її чекає сьогодні. Знову тренування з Рідлом. Чи зможе вона коли-небудь досягти того рівня, коли йому не буде соромно за її програші? Вона не була впевнена, але знала, що мусить це робити.

— Як ви сьогодні почуваєтесь? — запитала Міра, подаючи чашку. Її тон був м'яким, уважним, як завжди. Вона дивилася на Ліліану з таким розумінням, ніби бачила в ній не просто пані, а справжню подругу.

Ліліана взяла чашку, обережно випила кілька ковтків, щоб освіжити горло.

— Краще, але все ще відчуваю слабкість, — зітхнула вона, відставляючи чашку на стіл. — Ці отрути... я вже й не знаю, чи я коли-небудь звикну до них. І я вже тобі багато разів казала, звертайся до мене на ти. Я ж не королева.

-Це поки що, я думаю, що наш король скоро оголосить всім дату весілля.

-Ой, тільки цього зараз нам невистачало.

Міра сиділа поруч, уважно слухаючи, але вона не здивувалася. Вона знала, як тяжко Ліліані дається все, що з нею відбувається. Вона була поряд з нею вже кілька тижнів, і кожного разу допомагала їй знайти сили.

— Мені шкода, — тихо сказала Міра. — Але ви, ой ти тримаєшся добре. Це все пройде.

Ліліана глянула на Міру з легкою посмішкою, але відчувала, як важко дається цей оптимізм.

— Ти, звісно, добра, але іноді я відчуваю, що все це просто непереборне, — зітхнула вона, потім задумливо додала: — Міра, я тебе дуже ціную.

— Знаєш, ми з тобою вже досить давно знайомі. І хоч я знаю, що ти служиш мені, але мені здається, що між нами є щось більше, ніж просто це.

Ліліана відчула полегшення, коли це сталося. Це був маленький, але важливий крок до того, щоб вона почувала себе менш самотньою в цьому замку. Вона дійсно почала сприймати Міру як справжню подругу, а не просто служницю.

— Дякую, Міро, — сказала вона, не приховуючи посмішки. — Тепер це буде краще. Ми наче стаємо ближчими, правда?

Міра усміхнулася і злегка схилила голову.

— Точно, — відповіла вона. — І ти стаєш сильнішою. Я це бачу.

Ліліана не знала, що сказати, але ці слова від Міри виявилися вельми підбадьорливими. Вона почала відчувати, що, можливо, вона дійсно зможе змінити ситуацію в цьому замку. Вона не була такою самотньою, як їй здавалося спочатку.

*****

Тим часом один з слуг зайшов до кімнати.

— Пані Ліліано, — сказав він, — король чекає вас у тренувальній залі.

Ліліана знову глянула на Міру. Тренування з Рідлом — це був виклик, але вона знала, що її чекає важка боротьба. Всі ці години тренувань, які здавалися важкими і виснажливими, були лише першим кроком до чогось більшого. Але чому серце її раптом почало битися частіше?

— Йду, — сказала Ліліана, потім додала, як би мимоволі: — Знову.

Міра кивнула, але в її погляді було щось підтримуюче. Вона знову нагадала Ліліані, що вона не одна в цьому світі, що є люди, які її підтримують.

— Ти впораєшся, — сказала вона, посміхаючись.

Ліліана зробила глибокий вдих і пішла, готова до того, що її чекає далі. Рідл не звик поступатися. І вона не могла дозволити собі програти знову.