Академія Червоної корони. Навчання - Анна Мінаєва

Ось десь у цей момент я зрозуміла, що просто із цими хлопцями не буде. Особливо із ним. Та й про теорію вищих і нижчих матерій краще не сильно поширюватися… Хоча… Плювала я! Чому через одну людину, яка може донести на мене, я маю позбавляти решту студентів цікавих тем та практики.

— Це так, — не стала сперечатися з ним. — Але на превеликий жаль, його імператорська величність зараз не перебуває тут з нами, щоб безпомилково відповісти на будь-яке запитання.

Юнак статечно кивнув, явно погоджуючись з моїми доводами, а потім промовив:

— Тоді я припускаю, що ми сьогодні говоритимемо про тролів.

— Добре, ваше ім'я? — я відкрила журнал, готуючись записувати бали.

— Ештен Вільха.

Моя рука здригнулася, виводячи додатковий бал молодшому синові герцога. У пам'яті відразу спалахнули спогади про мого брата, якого виключили з вищої школи після сварки з цією людиною.

І мені важко вдалося придушити бажання поставити йому мінус.

— Добре, — голос здригнувся, але я вивела додатковий бал твердою рукою. — Хто ще має якісь припущення?

Несміливо один за одним студенти починали називати бестiй і будувати гіпотези, як вони можуть бути пов'язані зі спеціальністю бойових магів. Я ж постаралася відволіктися від особи одного юнака і абстрагуватися.

Нині я викладач. Я не мушу переносити на свою роботу особисті образи. Не повинна.

— Всі ваші припущення дуже цікаві, деякі близькі до правди, — сказала я, коли хлопці затихли. — Але сьогодні наше заняття буде про феніксiв. Iстот, які наштовхнули одного з перших чарівників на створення вогняних заклинань. А ми всі знаємо, що саме полум'я лягло в основу бойових чар. Вже пізніше було створено заклинання з урахуванням інших стихій і сплетiнь.

Я розповідала про чудових істоти, кількість яких за останні кілька років різко скоротилася. Проблема лежала в есенції, яку вмілі алхіміки могли витягти із загиблого фенікса. Зілля регенерації коштували величезних грошей, але шкоди завдавали не лише гаманцям. Кiлькiсть бестій, здатних до переродження, швидко зменшувалася.

— Звідки ви стільки знаєте про бойову магію? — зітхнула одна зі студенток. — Ви ж бестіолог, молодший майстер Лорейн.

— Правильно, — я посміхнулася на це запитання. — Але ж це не обмежує мене в магії, правда? Зверніть увагу на дошку оголошень у холі біля опудало мантикори, там зазвичай вивішують оголошення про відкриття факультативів у різних напрямках. Якщо це ніяк не шкодитиме вашій успішності, то я б рекомендувала розширити свій кругозір.

— Дивні рекомендації роздаєте, молодший майстер Лорейн, — задумливо протягнув син герцога Вільха. — Хіба це у вашій компетенції?

— Хіба я щось порушую? — уточнила ледве помітною усмішкою, хоча єдиним бажанням було виставити цього студента з аудиторії.

— Ми прийшли слухати лекцію бестіології, — зверхньо простягнув він. — А отримали кілька порад від молодшого майстра, які не стосуються її предмета.

— Не знаю, як ти, а я зараз же спущусь на перший поверх і подивлюся, куди можна записатися, — увірвалася в нашу розмову дівчина з яскравим рожевим волоссям.

Квіткові дріади з'являлися в академії надто рідко, щоб перестати дивуватися їхньої наявності серед студентів. Але саме одна з цього нечисленного і захопленого імператором народу висловилася на мій захист.

— Коли в голові один пилок, можна розпилюватися, — пробурмотів Ештен Вільха.

Дріада спалахнула, її волосся забарвилося в яскраво-червоний, відразу видаючи настрій своєї господині. Але студентка швидко взяла себе до рук.

— Перепрошую, молодший майстер Лорейн, — сказала вона, а колір волосся повільно повертався до нормального, — ми перебили вас. Продовжуйте, будь ласка.

— Дякую, студентку?..

— Діса, — представилася дівчина.

Я вдячно їй кивнула та повернулася до теми лекції. Яка, на моє величезне щастя, підходила до завершення. Єдине, що отруювало думки, так це те, що група бойових магів щотижня відвідуватиме мої пари. І з цим герцогським синочком мені ще доведеться не раз зіштовхнутися.

Сподіваюся, мені вистачить сил, щоб дотримуватися дистанції.

Коли за студентами зачинилися двері, я спокійно видихнула. До наступного заняття залишалося ще багато часу, але плани порушили двері, що відкрилися без стуку.

— Молодший майстер Лорейн.

— Так, — я повернулася і різко схопилася зі стільця, — Архимайстер Варанд.

Ректор рідко гуляв академією. Ще рідше заглядав на заняття. Викладачів та студентів зазвичай викликав до себе в кабінет. І тим несподіваніше виявилося для мене його поява тут.

— Я до вас по важливій справі, — сказав чаклун, не зачиняючи двері. — Пам'ятаєте, чи ми з вами обговорювали турнір?

— Так, ви обрали студента?

— Так, якраз хотів вас представити один одному, — ректор зробив ще один крок усередину. — Цього року ми трохи порушимо свої звичаї та візьмемо студента з іншої спеціальності.

— А так хіба можна? — Нахмурилася я.