Академія Червоної корони. Навчання - Анна Мінаєва

Зіанар, що виявився спадкоємцем правлячого будинку ельфійської провінції, галантно відчинив переді мною двері:

— Ну якщо така чарівна леді погодилася скласти мені компанію, то можемо поговорити в парку.

— Зіанар, залиште ці штучки для своїх однокурсниць, — втомлено попросила я. — Пам'ятайте, у мене є чоловік і сім дітей.

— Так-так, ті, які плачуть і питають, як же вони будуть без мами, поки вона розповідає студентам-бовдурам про нижчих та вищих бестії, — життєрадісно розсміявся хлопець.

— Про бовдурiв я нічого не говорила, — усмішка сама з'явилася на губах.

— Звичайно, але подумали, — легко знизав плечима студент.

Зараз він уже менше був схожий на того нахабу, з яким я вперше зіткнулася в їдальні. Може, це на нього оточення так впливало. Хто знає…

— Давайте начистоту, — поважно промовив Зіанар, коли ми опинилися на одній із широких доріжок. — Бестіологи на цьому турнірі у спільній сітці завжди займають останні місця. Батько нічого в цьому не розуміє, бо погодився на будь-які умови, щоб хоч якось підвищити мені бали.

— Невже все так погано з успішністю? — поцікавилася я, поглядаючи на свої вікна, поки ми проходили повз житловий корпус.

Снігового візерунка на стеклах не помітила і нагадала собі, що цього вечора треба зайнятися прибиранням.

— Бали занижені за поведінку, — спокійно промовив ельф, покрутивши сережку в правому вусі.

— О, ну тут є, за що знижувати, — посміхнулася я.

— Тільки без образ, — засміявся він, розуміючи, куди я хилю. — Але молодший майстер бестіології мало що може розповісти третьокурсникам.

— Ви все ще так думаєте? — Уточнила я, повертаючи в бік від основних будівель.

— Все ще впевнений, що на цих змаганнях ні мені, ні вам нічого робити. Додаткових балів я з цього заходу також не отримаю. Треба увійти мінімум у десятку найкращих, і не мені вам розповідати, як зазвичай складаються справи.

— Так-так, та не так, — я посміхнулася, зловивши нарешті думку, яка крутилася в голові з того самого моменту, як я погодилася взяти на себе підготовку студента. — Зір, що ти знаєш про цей турнір і бестіологів на ньому?

— Як ви мене назвали? — здивувався студент.

— Ну здається саме так ти представився в нашу першу зустріч, — широко посміхнулася я, ступивши до дверей великої дерев'яної будівлі. — Та й ми не на лекції. Саме час зі мною потоваришувати і звернути увагу на те, куди ми прийшли.

Студент глянув на великий ангар:

— Майстер Юнара кілька разів влаштовувала нам екскурсії. Здається, це загін для бестій.

— Правильно, — я штовхнула двері і першою увійшла до напівтемного приміщення. Над плечем злетів яскравий магічний світлячок.

Вікна у цій будівлі були відсутні. Тому що не всі бестії однаково добре переносили денне світло.

— Зараз ми знаходимося в місці, яке безпосередньо спонсорує імператор, — я вимовила це ніби ненароком і спіймала відлуння гидливості на обличчі студента.

Втім, нічого дивного. Ельфи завжди були гордою расою, вони запекліше і довше за інших боролися за свою свободу. Але все одно змушені були схилити голови перед загарбником. Ненависним та непереможним Евудом.

— Так ось, повернемося до питання про те, що тобі відомо про турнір, друже? — поцікавилася я, наголосивши на зверненні.

— Майстер Лорейн, мені навіть якось ніяково, — зніяковів ельф. — Я навіть не вибачився за те, що прийняв вас як студентку.

— Не дуже далеко від правди, — хмикнула я, підходячи до першого загону і знімаючи кількома пасами накладені заклинання. У тому числі чари відводу очей.

За високою огорожею на трав'яній підлозі лежав фiлiновий ведмідь і тихо сопів. Великі трикутні вуха, вкриті сірим пір'ям, тривожно здригнулися при наближенні, але бестія не розплющила очей, продовжуючи мирно спати.

— Про турнір, — Зіанар сперся на загороду, — те, що в десятку найкращих входять зазвичай бойові маги, некроманти, природники і цілителі. Жодного разу за всю історію існування туди не потрапляли сновидці, алхіміки чи бестіологи. Як мінімум тому, що оцінити рівень їх умінь складніше, ніж зрозуміти, хтось може розмазати супротивника чарами. Хоча з алхіміками все не так однозначно.

— Правильно, — я посміхнулася. — А що зазвичай представляли бестіологи на цих змаганнях, знаєш?

— М-м-м, ні, ніколи не цікавився, — зізнався ельф. — Якось навіть не було думки, що батько домовиться з ректором про мою участь у цьому балагані. Більше того, за таку гілку чар!

У голосі студента пролунала образа. Так, мабуть, за бойові чари чи рідну природну магію виступати для нього було б набагато приємніше. А так висунули, вважай, до ладу теоретиків.

— Вони намагалися донести до розігрітої бойовою магії публіки, що бестiологiя це цікаво, — хмикнула я. — Створити ілюзію, розповісти про особливості та те, як змогли відкрити новий підвид ... Розумієш, до чого я хилю?

— До того, що натовп хоче видовища, а бестіологи його ще жодного разу не надали? — упіймав мою думку старшокурсник і насупився.