Туманний Острів - Таня Толчин

З непроглядної темряви лісової гущавини на берег вийшло двоє старців, повільно наближаючись до оторопілої Сессіл. Дівчина здивовано і перелякано розглядувала незнайомців, один з них тримав палаючий смолоскип. Вдягнуті вони були, як на диво, охайно, хоча вбрання здавалося простим і скромним, лляні сорочки і шкіряні, трохи потерті штани. На широких поясах кріпились піхви з клинками. Полум’я смолоскипу освітлювало доволі суворі і немолоді обличчя, а також сповнені цікавості примружені вивчаючі погляди.

 - І за що тебе сюди зіслали? Що накоїла? – пролунав скрипучий і доволі неприємний голос одного із старців, він відразу закашлявся, а другий чоловік похлопав його по спині.

 - Ти вже і знайомство не можеш нормально почати, Джо! Крихітка налякана до смерті, поглянь-но, як оченята витріщила! То чому ти тут опинилась, дівчино? І звідкіля сюди привезли тебе? – поцікавився той старець, що хлопав товариша по спині.

 - Не догодила володарю острова Горт… - перелякано мовила Сессіл напівпошепки, адже геть не сподівалася тут зустріти людей. Вона мимоволі відсахнулась від чоловіків, наче побачила марево.

 - Та не тремти вже так, наче ми якісь чудовиська… - закректав невдоволено той самий Джо, який постійно кашляв. – Йди за нами, нехай наш капітан надалі вирішує, що з тобою робити. Все одно діватися звідси нікуди…

Сессіл тремтячими ногами попрямувала за двома старцями в гущавину лісу, крокуючи до зловісної темряви. Вони повільно йшли по вузькій стежині в бік пагорбу, темний силует якого вимальовувався серед дерев. Наближаючись до нього, здивована дівчина в світлі смолоскипу і лампадки побачила вхід до печери.

 - Ну ось і прийшли… Ласкаво прошу! – єхидно мовив Джо, пірнаючи у темряву першим. – Йди за нами, не бійся! – гулко пролунало з печери.

Прихиливши голову, Сессіл зайшла всередину. Серце голосно і навіжено калатало, але разом з тим цілителька відчувала певне полегшення, адже ніяк не сподівалася зустріти на Туманному Острові людей. Уява малювала жахливі картини, що її тіло роздирає чудовисько, а зустріла двох старців… І виглядали вони якось дивно, наче тут живуть і доволі впевнено почуваються…

Зайшовши до печери, Сессіл опинилася в просторій порожнечі на кшталт невеликої кімнати, вона геть оторопіла від здивування, побачивши розведене вогнище, біля якого сиділи якісь люди. В великому казані кипіло дивне вариво із специфічним запахом м’яса і хвої. У світлі полум’я виблискували вогкі кам’яні стіни печери із нерівними виступами. Біля вогнища сиділо троє людей, серед яких була жінка.

 - Ось, привели вам новоприбулу заблудлу особу, - Джо в черговий раз кахикнув, хитаючи головою в бік блідої і заціпенілої цілительки з лампадкою і торбиною в руках.

Один з чоловіків мовчки встав, повільно наближаючись до дівчини і пильно її розглядаючи. Доволі високий на зріст, із міцною статурою і жилястими руками, які відразу привернули увагу Сессіл, адже на зап’ястях і передпліччях зображені характерні для лардонців татуювання.

«Невже лардонець? І оці татуювання з символікою крижаних богів… схожі були в Спарга…»   

Вбраний чоловік був в лляну сорочку без рукавів, підперезану шкіряним широким поясом із піхвами для клинків та вузькі шкіряні чорні штани. Сессіл здійняла погляд і подивилась незнайомцю в обличчя, а серце чомусь мимоволі тьохнуло. Які ж в нього очі… В світлі полум’я вогнища вони виблискували, немов прозоро-сині крижини, але сам погляд здавався холодним, відстороненим і байдужим. На чоло спадали чорні хвилясті пасма, які чоловік змахнув долонею, закладаючи за вухо. Риси суворого, але водночас вродливого обличчя, вкритого темною щетиною, здались Сессіл різкими, навіть хижими. Але цей погляд зачаровував… палкий і крижаний водночас…

 - Я капітан Рассел. Як тебе занесло сюди, дівчино? – відлунював у печері низький хрипкий голос, чоловік підозріло примружив блакитні очі, запитливо вивчаючи зніяковілу цілительку. – Що ти накоїла, що заслужила таке суворе покарання?

По тілі Сессіл пробігли мурашки по шкірі від цього прозоро-блакитного погляду, який проймав самісіньку Душу… такого відчуття раніше ніколи не було, чомусь обличчя зашарілось…

 - Не догодила володарю острова Горт… - ледь вимовила дівчина. – Не отримав того, чого бажав…

 - Ось тепер все зрозуміло! – гаркнув Джо, сидячи біля вогнища. – Не лягла під володаря! А може простіше було уступити? Гадаєш, тут краще? – він кахикнув і почухав залисину на потилиці.

 - Не бентеж дівчину і не лякай її, Джо, - раптом втрутилась в розмову незнайомка. – Моє ім’я Джинна. А тебе як кличуть?

‑ Сессіл, - вона окинула поглядом сидячу біля вогнища дівчину в лляних штанцях і простенькій сорочці, частково закутану в вовняний сірий плед. Русяве пряме волосся заплетене в косу, а права рука перев’язана ганчір’ям, наче була пошкоджена.

‑ Сідай-но до нас біля вогнища і повідай про себе, - наказово мовив Рассел, хитнувши головою в бік колоди, на якій сиділа Джинна і Сессіл мовчки сіла біля неї, поставивши на землю свою лампадку і торбину, яку залишив Семюель.

 - Я вихованка відомого цілителя Гербі, зростала на острові Горт, який нещодавно захопив Трей Спарг із Лардонської Імперії. А мені не пощастило… - дівчина зітхнула, сіпаючи пальцями тканину свого плаща. – Довелось лікувати одного з його воїнів і сама того не бажаючи, привернула увагу володаря… Боги свідки! Не хотіла я цього… - голос Сессіл здригнувся. – Спарг чудовисько… Людське життя для нього нічого не варте…

 -То ти ще не бачила чудовиськ, дитинко, - голос старого Джо пронизував їдкий сарказм. – Але незабаром побачиш…