Не можна вбити - Велена Солнцева
У мене ніколи не було хлопця, але й до дівчат точно не тягнуло, Катю я завжди сприймала як подругу і нічого більше. Хоча як пояснити те збудження, яке зазнала при ласках дівчини? Можливо у всьому винен мій сонний стан чи нервова перенапруга, не знаю. Потрібно піти її шукати, щоб вона не казала нам необхідно поговорити.
Вийшовши на поріг нікого не побачила, тільки густий як молоко туман, навіть місяця не видно. Ступила на росяну траву.
-Катя!
Мене оточувала приголомшлива тиша, зовсім ніяких звуків - це дивно і страшно. Чомусь згадалося горище і чортівня там, мороз пробіг по шкірі і змусив відступити назад до порога. Я боягузка, навіть за подругою не можу піти. Вирішила почекати її прямо тут, на холодному камені порога, ніщо не змусить мене ступити в туман. Мені здавалося що він тягне до мене лапи і намагається схопити то за ногу, то за руку. Липкий страх надійно окупував хребет і не дозволяв рухатись.
-.Катя?
І знову тиша, тільки вже не така густа. Я змогла почути як грюкнули дверцята машини і побачила слабкий вогник сигарети, отже вона знову запалила. Але вже легше, вона поряд і нікуди не зникла. Притулившись спиною до дверей, спостерігала як повільно тліє вогник. Їй, як і мені треба багато чого обдумати, тому більше не стала її кликати, просто тихо дивилася в той бік.
