Засніжені квіти - Анна Потій

— Так, хочу, — кивнула я. — З тобою. Я вже стільки років живу, закута в кригу, що втомилася. Я хочу жити по-справжньому. Я хочу впустити весну в своє серце.

— Вона вже в ньому, як і в твоєму саду, — Каель нахилився, щоб знову мене поцілувати.

Його гарячі губи, теплі руки з кожним дотиком розтоплювали мій лід. Я ніби скидала з себе тісну одежу, розправляла крила. Тепер я дійсно стала живою.