Найкраще життя Віки - Rada Lia

Вона відкрила двері під’їзду й вивалилася на вулицю. Від свіжого повітря в неї запаморочилося в голові й вона ледь не впала.   

— Справу зроблено, — прошепотіла. — Хай там як, а коли я повернуся, це буде геть інше життя.

Від цього усвідомлення їй стало страшно і тривожно. А що як там буде ще гірше? Захотілося прогулятися. Вона повільно пішла з двору. Вітер розвіював її волосся. В цій реальності воно було хоч і рудим, однак прямим і не пухнастим. Дивно, що вона відчувала себе так само невпевнено, як і раніше, не дивлячись на те, що зайвої ваги у неї не було. 

Віка озирнулася й раптом побачила ту саму вивіску, з її минулого життя “Хмільний двір”. Захотілося зайти. І хоч вона розуміла, що цього разу Артема там не буде, і вони не проведуть вечір разом, не змогла нічого з собою вдіяти й попленталася до бару.

Як і минулого разу, всередині було майже порожньо. Молода пара сиділа в кутку кімнати. Хлопець з дівчиною обнімалися, весело щебетали та не звертали на Віку уваги. Вона замовила келих пива, форель і сіла біля вікна. Задумалася. “Моя реальність була не такою вже й поганою, — подумала. — Там була мама, кіт Васька й Артем. Щоправда, я тоді залишилася без роботи… — Розмірковувала вона. — Якби я там знайшла хорошу роботу, то все було б чудово. Але чим я хочу займатися? 

Від думок її відірвав звук дверей, що відчинилися. Всередину зайшов Артем зі своєю дружиною. Чоловік поцілував її у скроню й пішов робити замовлення, в той час, як його дружина, широко виляючи стегнами, попрямувала до столика. 

Чоло Віки спітніло. Вона нервово зробила ковток пива й пробубніла:

— Фу, який несмак. Одяглася, як шльондра. 

Тим часом Олена, не звертаючи уваги ні на Віку, ні на парочку у кутку, всілася на стіл своїми обтягнутими лосинами сідницями й почала фотографуватися.

— Неподобство, — пирхнула Віка, коли дружина Артема розстібнула свою кофтину, щоб зробити для фото глибше декольте.

Дівчина повернула голову в сторону Артема, очікуючи побачити таку ж реакцію, як і в неї. На її подив, чоловік посміхнувся й поглянув на дружину з гордістю. Йому подобалася її поведінка і те, що якби тут були інші чоловіки, то вони б роздягали її поглядами. 

Шокована побаченим, Віка опустила очі.

— Цей Артем також не той, який був у моїй реальності. 

Вона пила вже другий келих пива, спостерігаючи за тим, як цілуються й обіймаються Артем з Оленою. Потім встала, розплатилася й кинувши останній погляд на щасливого Артема, який не зводив очей з грудей дружини, вийшла на вулицю. 

Вже вечоріло. Людей побільшало. Випадкові перехожі кудись поспішали. Чоловіки їй посміхалися. Компанії підлітків про щось перешіптувалися й голосно сміялися. І щастя людей навколо ще більше підкреслювали самотність й невдоволеність життям Віки. 

Вона підійшла до свого будинку. Зайшла до під’їзду. Піднялася на шостий поверх. Дістала ключ.

— Зараз все зміниться, — тихо прошепотіла. — Тепер все має бути як треба.

Вона всунула ключ в отвір й повернула його. Повільно, відчуваючи як трясуться від страху її коліна, зайшла всередину.