Найкраще життя Віки - Rada Lia

— Спілкувалися? — він задумливо підняв брову, намагаючись пригадати. — Взагалі так, кілька разів, коли вона приїздила зі своїм керівником, а за сумісництвом коханцем, забрати речі. — Він прокашлявся. — Я тоді багато днів та навіть тижнів провів у цьому місці, — він обвів поглядом приміщення. — Аж поки одного дня не познайомся тут із новими друзями.

— Ці твої друзі з пікапа?

Він кивнув.

— Вони займаються організацією активних вихідних. 

— Це як?

— Велопрогулянки, хайкінг, гори, байдарки — все, чого душа побажає. А особливо душа розлученого чоловіка, такого як я.

Віка опустила очі й зітхнула. 

— Ну то й що? — трохи п'яним голосом запитала вона. — Твою сльозливу історію я почула і справді співчуваю. Однак не можу зрозуміти, яке це дає тобі право принижувати мене, — вона погрозила пальцем й так махнула рукою, що ледь не впала під стіл.

— Легше, — посміхнувся Артем, вчасно підхопивши її за руки, — ти права, я не мав так поводитися. І я ще не закінчив свою розповідь… Я почав займатися спортом, відновив свій меблевий бізнес і врешті прийшов до тями. І тоді я знову помітив тебе. Ти бігла зранку на роботу в діловому костюмі. Вся така серйозна й успішна, — він зітхнув. — З того часу я спостерігав за тобою. І чим більше ти мені подобалася, тим успішнішою та серйознішою ти ставала. 

— Ого, — Віка знов ікнула. — У тебе прямо проблеми з цим. “Ред флаг”, як то кажуть. Ти з тих чоловіків, які забороняють своїй жінці працювати, гарно вдягатися чи взагалі виходити з дому, бо якесь стерво колись вас образило? Мама казала не водитися з такими чоловіками як ти, бо то погано закінчується. 

Артем голосно розсміявся:

— Твоя мама має рацію. Але не в моєму випадку і не сьогодні.

Віка уважно поглянула в очі чоловіка й чи то від алкоголю, чи від раптових почуттів їй запаморочилося в голові.

— Легше, руденька, — він відставив келих від неї далі. — Давай я проведу тебе додому. Закінчимо розмову завтра

— Ти хочеш зустрітися завтра? — У неї затремтів голос від хвилювання.

— Дуже хочу.

За пів години вони вже прощалися біля під’їзду.

— Я так і не зрозуміла, чого ти сьогодні так грубо поводився? 

— Бо ти мені подобаєшся і я злякався, що ти можеш виявитися черговим стервом, яка запросто кине мене, якщо виникнуть труднощі.

— Оце ти даєш, — розвела руками Віка й покрутила пальцем біля скроні, чим викликала сміх чоловіка. — Навіть я такою фігнею не страждаю.

Вона помахала йому на прощання і зайшла до під’їзду.