Подвійне диво для генерального - Тая Смоленська

У голові миготять думки про майбутнє, про те, як я виховуватиму дітей одна. Думка про те, що вони ніколи не дізнаються свого батька, пригнічує, але водночас додає мені рішучості. «Я впораюся», - переконую себе. «Я повинна бути сильною заради них.»

Дорогою додому я зупиняюся в невеликому парку. Сідаю на лавку, дивлюся, як діти грають на дитячому майданчику. Їхній сміх наповнює повітря, і я вперше за довгий час відчуваю спокій у своєму серці. Бачу майбутнє своїх малюків, як вони бігають тут, сміються і кличуть мене. Ця картина змушує мене посміхнутися.

Моя рука лягає на живіт. «Ми впораємося, мої маленькі. Ми вже з вами найсильніша у світі команда", - шепочу я, наповнюючись любов'ю і надією.

Дорога додому тепер здається не такою сумною. Небо забарвлене в помаранчеві й рожеві тони заходу сонця, і я йду вперед, знаючи, що, незважаючи на всі труднощі, я готова захистити, любити, виховувати й забезпечити своїх дітей.

А Артур... Нехай іде до біса!

Дівчатка, історія вийшла набагато більшою, ніж я задумувала спочатку, тому я вирішила розділити її, тож  запрошую вас у другу частину «Подвійне диво для мільйонера». Її можна вже знайти на моїй сторінці. 

Приєднуйтесь, там вже є відповіді на деякі питання)) 

Кінець