Подвійне диво для генерального - Тая Смоленська

Він дивиться на мене, чекає моєї відповіді, але я мовчу, не знаючи, що сказати.

- Я зрозуміла, - видавлюю я, але це виявляється не кінець розмови.

Батько Артура продовжує, і кожне його слово як крижаний дощ обрушується на мене.

- Артур уже заручений, - він каже це з такою впевненістю і холодністю, що мені стає складно дихати. - Його майбутня дружина з хорошої сім'ї, рішення ухвалено давно. Мій син, можливо, хотів трохи розважитися перед весіллям, і ти була зручним варіантом. Мені шкода тобі говорити про це.

Мої очі розширюються від шоку. Серце завмирає, а в грудях стискається так, ніби хтось стиснув його в залізні лещата. Цього не може бути.

- Це неправда, - вимовляю з упевненістю у свої слова. - Ви говорите це спеціально. Я розумію, що не подобаюся вам, але ми з Артуром кохаємо одне одного, - запевняю його.

- Якщо ти не віриш, подивися туди, - кивком вказує вперед.

Я повертаю голову, і через скло бачу, як до будівлі під'їжджає знайомий автомобіль. Артур виходить із нього і відчиняє передні пасажирські дверцята. Допомагає вибратися з салону дівчині.

Я впізнаю її одразу.

Я бачила її.

У готелі того ранку.

Вона свердлила мене недобрим поглядом. Як вона дізналася про те, що ми були в готелі? Вона стежила за Золотарьовим?

Я спостерігаю за ними і відчуваю як від надлишку емоцій починає паморочитися в голові. Вони сміються, Артур щось говорить їй, після чого ніжно торкається її руки.

Мені стає фізично боляче це бачити. Я повертаю погляд на батька Артура, відчуваючи, як сльози починають накопичуватися в куточках очей.

- Я не хочу, щоб ти заважала їм, - його голос звучить тепер м'якше, але в ньому чується погроза. - Уникай контактів із моїм сином. Це краще для всіх нас.

Я намагаюся щось сказати, але слова застрягають у горлі. Натомість я киваю, намагаючись стримати сльози, які починають безладно котитися по моїх щоках.

Він здається задоволеним моєю реакцією, чекає, коли Артур із Мілою ховаються всередині бізнес-центру, відчиняє двері і змахує рукою, вказуючи мені вийти.

Я повільно виходжу з машини, почуваючись абсолютно розбитою. Він заводить двигун і їде, залишаючи мене одну на холодній вулиці.

Світ навколо здається неприродно тихим.

Усе в мені ламається, і я відчуваю, як моє серце огортає крижана порожнеча. Я не знаю, що робити, куди йти. Усе, що я відчуваю - це біль і зрада. На вулиці починає мрячити дрібний дощ, немов природа співчуває моєму горю.