Подвійне диво для генерального - Тая Смоленська

Якого біса?

Оглядаю кімнату, але взуття не знаходжу.

Набираю номер Насті. Якщо вона це зробила, клянуся, я її придушу! Ми іноді беремо речі одна одної, це нормально для дівчаток, які живуть разом і в яких не вистачає грошей, щоб щомісяця купувати новий одяг, але не сьогодні ж!

Телефон ледве встигає зробити один гудок, як вона бере слухавку.

- Привіт, Настя, ти випадково не бачила мої нові черевики? - запитую я, намагаючись зберігати спокій.

- Я їх взяла. У мене сьогодні побачення, і вони ідеально підійшли до мого вбрання. Ти ж не проти, правда? - її голос звучить весело і безпосередньо.

Я морщуся, відчуваючи, як напруга наростає.

- Настя, у мене сьогодні співбесіда, пам'ятаєш? - моя рука стискає телефон дедалі міцніше.

- Ой, правда? Точно, ти щось говорила... Але я не думала, що це буде в першій половині дня. - Настя прикидається, ніби забула про мої плани. - Ну, знаєш, я вже на побаченні, не можу зараз повернутися. Вибач, Таню.

Моє розчарування переростає в гнів, але я глибоко зітхаю, намагаючись зберегти контроль.

Як же дратує і бісить! Швидше б з'їхати з гуртожитку!

- Гаразд, Настя, насолоджуйся побаченням, - вимовляю я максимально спокійно і кладу слухавку.

Повернувшись до шафи, я швидко перебираю взуття, що залишилося, у пошуках прийнятної альтернативи. Мій погляд падає на старі, але акуратні чорні туфлі на низьких підборах. Не ідеал, але доведеться взути їх.

Я швидко одягаюся, закінчую макіяж і спускаюся на перший поверх, викликаючи таксі. Увесь цей інцидент зі взуттям трохи вибив мене з колії, але я нагадую собі, що головне - зберегти спокій і впевненість під час співбесіди. Взуття - це ніщо.

Сідаючи в таксі, я на мить заплющую очі і глибоко вдихаю, намагаючись відпустити невдоволення і зосередитися на майбутній зустрічі.