Подвійне диво для генерального - Тая Смоленська

Ранок настає занадто рано, особливо після такої ночі. Артур будить мене ніжним поцілунком на прощання. Він уже повністю одягнений, готовий до нового робочого дня, хоча на вулиці ледь світає.

- Я замовив тобі сніданок у номер, - прошепотів він, коротко цілуючи мої губи. - Не поспішай, відпочивай. Коли будеш готова, просто виклич таксі. Його голос м'який, а погляд - сповнений турботи.

Я киваю, ще не до кінця прокинувшись. Він повільно виходить із номера, акуратно зачиняючи за собою двері.

Після того як я ще трохи поніжилася в ліжку, насолоджуючись теплом, що залишилося, і ароматом Артура на подушках, я встаю і приймаю душ.

Сніданок виявляється шалено смачним. Гаряча ароматна кава, свіжі круасани, ягоди і йогурт - все це покладено на столик біля вікна, звідки відкривається чудовий вид на ранкове місто. Серце переповнює вдячність до Артура за таку увагу.

Після сніданку я вирішую, що пора йти. Я надягаю пальто, беру сумку і спускаюся в лоббі. У готелі тихо, лише кілька постояльців заходять і виходять через головний вхід.

Але коли я проходжу повз затишні крісла біля каміна, раптом відчуваю на собі чийсь пильний погляд. Озираюся і помічаю дівчину, яка дивиться на мене недоброзичливо.

Її темне волосся акуратно укладене, а на ній стильна, дорога сукня, що підкреслює її фігуру.

У руках у неї кава, яку вона повільно п'є, не спускаючи з мене погляду.

Мені стає ніяково під її пильним поглядом.

На мить у мене виникає припущення, що ми десь зустрічалися і я її просто не впізнала, але ні. Ми точно не були знайомі.

Дівчина продовжує стежити за мною, не приховуючи свого інтересу. Я намагаюся не звертати на неї уваги і прямую до виходу.

Дивно це.

На вулиці я глибоко вдихаю свіже ранкове повітря, щільніше затягую пояс пальта і швидко прямую до таксі, намагаючись позбутися неприємного відчуття.