Годинник почуттів - Кирило Легович

Розділ чотирнадцятий 

«І ось, що тепер мені скажеш робити?! Скільки разів я намагався зробити так, аби ти була моя, але марно. Тепер же до мене все дійшло. Я просто не втримав тебе. Я мусив  тримати постійно тісний зв'язок, бути з тобою не тільки в школі, але й в переписці, аби більше розкритися, більше пізнати одне одного, стати кращими друзями, але не тими, якими ми були лиш тиждень, а вірними й щирими. Тільки тоді я мав би сподіватися на щось  більше. Я картаю тепер себе за це! Я картаю себе за бездіяльність і сліпе вірування. Я ненавиджу себе за те, що просто мовчки спалював мости, будувавши лиш тимчасові переправи. Я сам винен у тому, що ти не стала моєю. Я покладався на долю, а не на свої сили. Мале спілкування з тобою призвело до  мого страждання. Я став у очах твоїх слабким,  легковажним дурнем, у той час як ти залишаєшся  для мене цілим Всесвітом. Але, може ти просто бачила мої почуття, і навмисно ігнорувала будь-які мої кроки?» 

ТРАВЕНЬ  

 -Ех, як добре, що нам скасовували ДПА, - роздивляючись молоде зелене листя оріхів з вікна класу мовив Костя. 

-Я б оце не знав як його  здати, - відповів Марк. 

-Зараз така тепла погода. Сподіваюся, що й на випускному буде така сама, - Костя промовив ці слова, повертаючись тулубом до своїх друзів, що сиділи на останній парті. 

-Я відчуваю, якщо буде випускний вечір, то він стане  неймовірним. Нап’ємося..,- сказав Михайло, спеціально підкресливши останнє слово інтригуючою інтонацією. 

-Та ти ж так п‘єш, Михайло, що тебе аж матір забирає, - зі сміхом промовив Іван. 

-Тихенько там, - махаючи пальцем, застережним тоном відповів Михайло. 

-Я оце дивлюся зараз на двір, і думаю, що може підемо кудись на природу? Чи Сосиски посмажити на вогні, - запропонував Костя, знову повернувши погляд на дерева.  

-О! Костян діло каже, я не проти, - піднімаючи вказівний палець відгукнився Іван. 

-Так, ідея хороша, але, де нам так сісти, щоб почилити біля  ставка зі столиком? - запитав Даня Тікаленко. 

-Ну в мене є там одна ідейка, - почувся голос  Михайла. - Пам’ятаєте, там, де ми колись пили на плитах, є доріжка. Вона веде до лісу. Якщо пройти декілька метрів, то можна буде побачити столики біля річки.  

-Справді? Скільки років живу, а вперше чую. Якщо так, то це добре, - здивованим голосом перебив  Костя. 

-Або в соснах, там також є столик, - продовжив Михайло.  

-Давайте на цих вихідних підемо, і, може, Каріну й Аліну запросимо? -  відходячи від підвіконника запропонував Костя. 

-Так, давайте. 

 Костя наче козлик підбіг до парти, де сиділи Каріна з Аліною. Їхні обличчя були налякані такою різкістю хлопця, з якою він опинився біля них: 

-Дівчата, не хочете піти на природу на вихідних? 

-На цих вихідних? - запитала Аліна. 

-Саме так. 

-А хто буде? - поцікавилась Каріна. 

-Наші хлопці, і все, ну і ви.  

-Я думаю, ми погодимося, відповіла Аліна. 

  Нарешті настала субота.  Костя, Михайло, Марк, Даня і Іван разом з Каріною та Аліною, зустрілися біля центрального магазину, аби закупитися на природу. Вони купили два кілограми сосисок, п‘ять літрів пива, мінеральних напоїв і одного помідора й огірка. 

 Дорога була довгою. Вони йшли хвилин десять через зелені  хащі та високу траву, і нарешті, дійшли до місця призначення. Це була гарна, поросла травою поляна біля річки. Столик стояв біля дерева, створюючи приємну тінь. Навкруги людські городи, ставок та рослинність, яка смарагдами сяяла в травневу днину.  

 Поки сосиски смажились на імпровізованому мангалі з цегли, хлопці пили пиво разом з Аліною. Тільки Костя і Каріна смакували безалкогольними напоями. Нарешті перша партія сосисок була готова, і друзі взялися смакувати. Вражені неймовірною атмосферою, вони насолоджуючись моментом і навколишнім спокоєм.  

Розмови не вщухали, навіть попри шум музики на фоні. Хлопці говорили про особисті проблеми, ба навіть секрети, а дівчата уважно слухали їхні розповіді. 

-А знаєте, - Костя різко змінив тему свого попереднього спічу,- я зараз вільний. У  мене немає більше нікого в серці! 

-А як же Кіра? - з подивом запитала Аліна. 

-Кіра? Нехай вона йде куди трохи далі. Через неї я стільки пережив, що вам навіть не снилося. Я ж їй пропонував п‘ять разів зустрічатися. П’ять бісових разів! Останній раз був як сповідь. П‘ять! Ви розумійте? Мені так важко було покинути її. Три кляті роки я не міг жити без неї. Я страждав сильною тугою за неї. Вона мені снилась. Я до останнього вірив, що в мене буде з нею стосунки. Та тоді, перед моїм днем народження, я вирішив покінчити з цим. Написав її, що страждаю, запропонував залишитися друзями. Вона погодилася. Який же я був дурнем, що стільки часу бігав за нею!.. 

-Боже, Костю, тобі потрібно прямо цілий  роман написати, - жартівливо прокоментувала Каріна. 

-Добре, що ти хоч зрозумів це, - відповів Марк, натякаючи на  правильність його вчинку.