Годинник почуттів - Кирило Легович

-«Санта-Барбара» відпочиває, - мовив Костя, приголубивши склянку з газованою солодкою водою - А о котрій годині його забрали? 

-Десь о шістнадцятій, - відповів Марк. 

-А я ж у цей момент з  собакою прогулювався, і  бачу ж їх машину. Думаю, “Невже забрали?”. 

 Дівчата разом з хлопцями, окрім Кості вийшли на балкон. Вони почали палити. 

 Дивлячись у вікно, яке розділяло балкон від кімнати, Костя притулив долоню до скла. Кіра помітила цей жест. Вона не думаючи  зробила те саме це з іншого боку. Якби не скло, то їхні долоні об‘єдналися. Наче у фільмі, вони стояли з хвилину, оглядаючи пальці і обміном посмішок. Костя відчув, як майже забуті почуття, знову прокидаються. 

Повернувшись за стіл, розмова продовжувалася розвиватися навколо теми  сьогоднішнього вечора, і ситуації з Михайлом. Раптом, прямо під час обміну думок, Костя,  грюкнув кулаком по столу: 

-Кіро… Чи можливо… Ні!.. Чи є шанс Михайла бути разом з тобою? 

Вона, як і всі, здивувалася такій різкості. 

-Ніколи й нізащо! - спокійно мовила Кіра.  

-Але чому? 

-Він низький зростом, ще й характер не дуже. Михайло тільки посилати ото може.  

-Звичайно, є така проблема, та в нього ж було три дівчини. Можливо, він не такий коли когось кохає? 

-Якби кохав, то б не поводився по-хамськи, - відповіла  Соломія. 

 Під час розмови дівчата лежали на диван. Костя поклав свою ногу на ліжко, сидячи на стільці. Кіра, яка обперлась спиною до стінки, притулилася своєю ступнею  до ступні Кості. Це ще більше здивували його. Він уже думав, що можливо то знак, але не хотів приділяти увагу цьому випадку.  

 Коли годинникові стрілки показали десяту, то компанія почала розходитися по домівках. Костя з Марком, у яких була однаковий маршрут до домівки, йшли разом. Туман зник, але на його зміну, несподівано, розпочався сильний ливень. 

-Оце так Новий рік! - саркастично промовив Костя, накидаючи каптур. 

-Ага, погода шепоче.., - мовив через посмішку Марк. 

-Сьогодні був незабутній вечір! Я вже думав, що перший день цього року  буде нудним, а тут подзвонили дівчата, і стало веселіше.  

-Погоджуюсь. Ми з п’ятнадцятої сиділи у Дані. Хотілося, аби ще б трохи посидіти. 

-Дасть Бог, посидимо.   

Повернувшись додому, Костя одразу згадав про  Кіру. Його думки і душа заодно підказували, що все йде за планом. Його розум  висунув припущення, за яким Кірі знову подобався Костя. Але це ж лише здогад...  

  Хлопець лежав повернутим обличчям до стіни, уявляючи замість неї образ Кіри. Йому згадувалася інцидент з вікном. Хлопець притулив долоню до шпалер, намагаючи уявити, що саме у цю мить те ж саме робить Кіра.  

“Будь ласка, роби так...”