Годинник почуттів - Кирило Легович
Костю розпирало від болю, тільки про думку Кіри. Щоразу, коли лягав спати, то відвертався до стінки й клав долоню на стіну, з надією, що десь Кіра так само робить, тужачи за ним.
Тими днями Кіра відповіла на історію Кості в Інстаграмі. Це повідомлення підняло дух і надію Кості. “Все йде так, як треба...”.
Їхня розмова розтягнулася на довго. Костя вирішив розповісти деякі проблеми, які були у нього в житті. Він говорив про моральну виснаженість, про друзів, які, на його думку, використовують його. Кіра все це вислуховувала і давала поради хлопцеві. Він говорив, що Кіра для нього неначе психолог, який готовий вислухати свого пацієнта в будь-яку годину.
Розповідаючи про власні проблеми, Костя відчував якийсь тягар на душі. Так, він позбувся багатьох питань, але головне залишалося відкритим. Для нього любов до Кіри була більшим за все на світі. Але Костя терпів, не піддався почуттям. Він не хотів руйнувати задумане, тому страждав щохвилинно від душевних ран, які наче спеціально намагався залишити незагоєними. Складалося враження, що хлопець попросту хоче залишатися у цьому стані, адже воно, як це не дивно, давало сенс йти далі.
Минуло кілька днів. Костя вже повернувся до школи, де на нього зачекався Михайло. Вони разом сиділи вже скільки часу, що люди, мабуть, стільки не живуть. Їхня дружба була міцною. Вони виростали майже на одній вулиці, тому їхні товариські стосунки були залізобетонними.
На відмінно від Кості, Михайло був низьким зростом, і запальним, інколи з агресивним характером. Але його слова часто були розумними, і якщо Костя міг прекрасно дискутувати в школі, то Михайло вів розмови на рівні вуличному. Разом вони складали ідеальний тандем.
Дощовий вечір листопада занурив Костю у ковдру. Від перегляду Тік-Току хлопця відриває раптове повідомлення Михайла. Одним оком Костя зміг прочитати перші слова, але далі його душа боялася продовжити. Це було щось нереальне. Щось, що ставило під загрозу його власне майбутнє:
- Привіт. Костя, тобі ще подобається Кіра?
