Аліса в країні чудес - Льюїс Керрол

- Але я не звикла до нього! - благала Аліса у розпачі. Про себе вона подумала: «Хотілося б мені, щоб ці створіння не так швидко ображалися!»

- Поживеш - звикнеш,- запевнила Гусениця і знову засунула люльку в рота і почала попихкувати нею.

Цього разу Аліса терпляче ждала, коли тій заманеться заговорити. За хвилину чи дві Гусениця вийняла люльку з рота, позіхнула разів зо два і потяглася. Потім вона злізла з гриба і поповзла в траву, кинувши на ходу:

- Один бік зробить тебе більшою, другий - меншою.

«Один бік чого? Другий бік чого?» роздумувала Аліса.

- Гриба,- пояснила Гусениця, ніби Аліса запитувала вголос, і за мить зникла з очей.

З хвилину Аліса замислено дивилася на гриб, намагаючись з’ясувати, де в нього один бік, а де - другий. Це було не так легко, бо гриб був зовсім круглий. Проте вона нарешті обхопила гриб з обох боків, скільки сягали руки, і відломила по шматочку кожною рукою.

- Але який з них який? - запитала вона себе і відкусила трішечки від шматочка в правій руді, щоб з’ясувати його дію. За мить вона відчула страшний удар під підборіддя - вона вдарилася об власну ногу.

Ця раптова зміна дуже налякала її, і вона відчула, що не можна гаяти ні миті, бо продовжувала дуже швидко зменшуватися. Отже, вона зразу ж заходилася коло другого шматочка. Підборіддя у неї було так міцно притиснуте до ноги, що неможливо було розкрити рота. Зрештою їй вдалося зробити не і проковтнути крихітку від шматка в лівій руці.

* * *

- Диви, моя голова нарешті вільна! - захоплено вигукнула Аліса. Але захоплення швидко змінилося занепокоєнням, коли вона виявила, що її плечі кудись зникли. Єдине, що вона побачила, коли глянула вниз, була довжелезна шия, яка здіймалася, мов стеблина, над морем зеленого листя, що простяглося далеко внизу.

- Що це може бути за зелень? - дивувалася Аліса.- І куди поділися мої плечі? А ви, мої бідні рученята, чому я вас ніде не бачу? - Говорячи це, вона розмахувала руками в усі боки, але це викликало лише легеньке колихання далекого зеленого листя.

Оскільки, здавалося, не було ніякої надії дотягтися руками до голови, вона спробувала нахилити голову до рук і була в захваті, коли переконалася, що її шия легко, мов гадюка, згинається в усі боки. Їй саме вдалося вигнути шию у вигляді граціозного зигзага, і тільки що вона хотіла пірнути головою в листя, яке виявилося верхів’ями дерев, серед яких вона недавно блукала, як раптом різке сичання примусило її рвучко відсахнутися. Велика голубка кинулася їй в обличчя, люто б’ючи крилами.

- Гадюка! - закричала Голубка.

- Я не гадюка! - обурено заперечила Аліса.- Дайте мені спокій!

- А я кажу, гадюка! - повторила Голубка трошки спокійніше і додала крізь ридання: - Я вже все перепробувала, але від них нема ніде рятунку!

- Я навіть уявлення не маю, про що ви говорите,- сказала Аліса.

- Я пробувала ховатися між коріннями, і на берегах, і під живоплотом,- продовжувала Голубка, не слухаючи Алісу.- Але ці прокляті гадюки! З ними немає ніякої, ради.

Аліса все більше дивувалася, але вирішила мовчки чекати, доки Голубка не скінчить.

- Ніби мало клопоту з висиджуванням яєчок,- вела своє Голубка,- так ще доводиться день і ніч стерегти їх від гадюк! Адже за ці три тижні я ні на мить не заплющила очей!

- Мені дуже шкода, що вам завдали такого клопоту,- сказала Аліса, яка починала розуміти, про що йде мова.

- І саме тоді, коли я влаштувалася на найвищому дереві в лісі,- продовжувала Голубка, переходячи на крик,- саме тоді, коли я вважала, що нарешті здихалася від них, їм треба було звалитися сюди з неба! Тьху! Гадюка!

- Але я не гадюка, кажу вам! - заперечила Аліса.- Я... я...

- Ну! Хто ж ти тоді? - запитала Голубка.- Хіба не видно, що ти намагаєшся щось вигадати?

- Я... Я маленька дівчинка! - досить невпевнено відповіла Аліса, бо згадала кількість змін, що сталися з нею за цей день.

- Овва! Так я й повірила! - тоном глибокого презирства сказала Голубка.- В свій час я бачила багатьох дівчаток, але жодної не було з такою шиєю, як у тебе. Ні-ні! Ти гадюка, не відмагайся! Ти ще може скажеш, що зроду не куштувала яєць?

- Звичайно, куштувала,- відповіла Аліса, яка була дуже щирою дівчинкою.- Але дівчатка їдять так само багато яєць, як і гадюки, розумієте.

- Я не вірю цьому,- промовила Голубка.- Та коли це правда, значить вони - одна з пород гадюк, та й годі.

Це був такий несподіваний для Аліси висновок, що деякий час вона не могла вимовити ні слова. Це дало Голубці нагоду додати:

- Ти шукаєш яєць, це я добре знаю, тому мені все одно, дівчинка ти чи гадюка.

- Але мені зовсім не все одно,- швидко вставила Аліса.- І до речі, я не шукаю яєць. А якби навіть і шукала, то мені не потрібні ваші, бо я не люблю їх сирими.

- Ну, тоді забирайся звідси! - похмуро запропонувала Голубка і знов усілася на яєчка.

Аліса почала пробиратися поміж дерев. Це була не легка справа, бо її шия весь час чіплялася за гілки, і щоразу доводилося затримуватися, щоб розплутати її. Згодом вона пригадала, що в неї в руках досі були шматочки гриба, і обережно почала потрошку відкушувати по черзі від кожного з них. Від цього вона то збільшувалася, то зменшувалася, доки їй не вдалося досягти свого звичайного зросту.

Минуло дуже багато часу відтоді, як вона була звичайного зросту, тому спершу вона почувала себе якось дивно, але швидко призвичаїлася до цього і почала, як завжди, розмовляти сама з собою.

- Ну от, половину плану здійснено. Від усіх цих змін можна зовсім розгубитися! Ніколи не знаєш, що буде з тобою через хвилину! Як би там не було, тепер я досягла своїх звичайних розмірів. А зараз треба