Аліса в країні чудес - Льюїс Керрол

Після цього настала довга тиша. Час від часу до Аліси лише доносилося шепотіння:

- Ну звичайно, мені це не до вподоби, ваша честь, зовсім, зовсім не до вподоби!

- Роби, що тобі наказано, боягузе!

Нарешті вона знову простягла руку і махнула нею в повітрі. На цей раз зойкнули два голоси, і скло забряжчало сильніше.

- Мабуть, тут є дуже багато парників для огірків! - подумала Аліса.- Цікаво, що вони будуть робити далі? От якби вони змогли витягти мене в вікно! Набридло вже мені лежати в цій кімнаті.

Вона очікувала, але деякий час нічого не чула. Нарешті долинуло торохкотіння маленьких коліс і звуки багатьох голосів, що говорили всі разом. Вона розібрала слова:

- Де друга драбина?

- Мені було наказано принести тільки одну. Білл несе другу.

- Білл! Давай, хлопче, її сюди!

- Ось тут ставте їх, на цьому розі... Та ні, зв’яжіть їх спочатку!.. Але вони не сягають навіть до половини...- Дурниці!..- Ану, Білл, держи цю мотузку...- А дах витримає?..- Обережно, там хитається черепиця!..- Ой, вона падає! Бережіть голови! (Чується гуркіт). Щоб вас! Хто це наробив? - Мабуть, Білл...- Хто полізе в димар?..- Тільки не я! Сам лізь!..- І не збираюсь!..- Доведеться лізти Біллу...- Гей, Білл, хазяїн сказав, що тобі доведеться лізти в димар!

- О, значить вони посилають Білла в димар, чи не так? - говорила Аліса собі.- Здається, вони все чисто звалюють на Білла! Я б нізащо не погодилась бути на його місці. Цей комин досить таки вузький, але сподіваюсь, мені вдасться брикнути ногою.

Вона засунула ногу як можна далі в комин і очікувала, доки не почула, що якесь звірятко (яке саме, вона не могла визначити) шкрябається і дряпається в комині біля її ноги. Промовивши: «Це Білл», вона з усієї сили дригнула ногою і чекала, що буде далі.

Спочатку вона почула, як усі закричали хором: «Дивіться, Білл», потім голос Кролика: «Ловіть його, ви, коло огорожі!», потім запанувала тиша, потім знов почали кричати всі разом.

- Підтримуйте йому голову... Давайте горілку...- Не задушіть його...- Як це сталося, друже? Що з тобою трапилося? Розкажи нам все!

Останнім почувся кволий, писклявий голосок («Це Білл», подумала Аліса):

- Я й сам не знаю... Ні-ні, досить, дякую, мені вже краще... Але я надто схвильований, щоб розповісти... Єдине, що я знаю,- щось налетіло на мене, як ураган, і я вилетів геть, мов ракета!

- Справді, мов ракета, друже! - підтвердили інші.

- Доведеться спалити будинок! - долинув голос Кролика, і Аліса з усієї сили гукнула:

- Якщо ви зробите це, я напущу на вас Діну! - Миттю запанувала мертва тиша. Аліса роздумувала: «Цікаво, що вони будуть робити далі? Якби вони мали хоч крихітку глузду, то розібрали б дах».

За кілька хвилин знов почалася метушня, і Аліса почула голос Кролика:

- Поки що досить однієї тачки.

«Тачки з чим?» думала Аліса. Але їй недовго довелося роздумувати над цим, бо за мить цілий град камінців заторохкотів у вікно, два чи три влучили їй в обличчя.

- Годі, мабуть,- вирішила вона і закричала: - Краще не робіть цього! - Знову запанувала тиша.

З деяким подивом Аліса помітила, що камінці, ледве торкаючись підлоги, перетворюються на маленькі пиріжечки, і у неї майнула блискуча думка:

- Якщо я з’їм пиріжечок,- міркувала вона,- це обов’язково викличе зміну в моїх розмірах. Оскільки навряд чи можна зробити мене ще більшою, то, мабуть, я повинна буду зменшитися.

Отже, вона проковтнула пиріжечок і була в захваті, коли відчула, що зразу ж почала зменшуватися. Ледве вона досягла саме таких розмірів, щоб пройти в двері, як вибігла з будиночка.

Надворі вона побачила цілий натовп маленьких звірят і пташок, що чекали на неї. В центрі знаходився сердешний Ящур Білл, якого підтримували дві морські свинки і чимсь напували його з пляшечки. Всі вони кинулися до Аліси, ледве та показалася, але вона щодуху побігла геть і сховалася в густому лісі.

- Перш за все мені необхідно,- говорила Аліса, блукаючи в лісі,- досягти свого справжнього зросту і потім знайти дорогу до того чудового саду. Гадаю, що такий план буде найкращим.



Без сумніву, план був справді блискучий, чітко і ясно розроблений. Єдина трудність полягала в тому, що вона сном-духом не знала, як взятися за його здійснення. Коли вона заклопотано придивлялася поміж дерев, коротке сердите гавкання над самісінькою головою примусило її хутко глянути вгору.

Здоровенне цуценя дивилося на неї великими круглими очима і нерішуче простягало одну лапу, намагаючись доторкнутися до неї.

- Бідолашне мале,- промовила Аліса лагідним голосом і спробувала посвистіти до нього. При цьому її страшенно лякала думка, що може цуценя голодне, тоді воно напевне з’їсть її, незважаючи на всю її лагідність. Сама не знаючи для чого, вона підняла маленьку паличку і простягла її цуценяті. Те миттю стрибнуло, заскавчавши від радості, кинулося на паличку і вдавало, що шматує її. Тоді Аліса чкурнула за величезний будяк, щоб цуценя не затоптало її. В ту мить, коли вона з’явилася з другого боку, цуценя знов кинулося на паличку і так поспішало схопити її, що полетіло перекидом. Аліса вирішила, що це занадто схоже на гру з ломовиком. Побоюючись, що цуценя кожної миті може наступити на неї, вона знову побігла за будяк. Після цього цуценя почало робити безперервні напади на паличку, кожного разу пробігаючи дуже коротку відстань вперед і довгу - назад. Воно весь час хрипло гавкало і, нарешті, сіло на досить далекій відстані, важко хекаючи, висолопивши язика і примруживши великі очі.

Ця мить здалася Алісі влучною нагодою для втечі. Вона хутко помчала геть і бігла доти, доки не засапалася так, що аж дух їй забивало. Гавкания цуценяти ледве долинало здалеку.

- Але яке воно гарненьке, оте цуценятко,- промовила вона, коли прихилилася до курячої сліпоти перепочити, обмахуючись її листком.- Я б залюбки навчала його всіляким штукам, якби... якби тільки мій зріст дозволяв мені займатися цим. Ой лишенько! Я мало не забула, що мені необхідно підрости! Треба подумати... Як цього домогтися? Гадаю, що повинна