Казка про Чугайстра - Воронько Платон

Дяка вам і слава!

Коли пролине ця пора кривава,

Назавжди я приїду на Карпати

Нове життя із вами будувати.

Генерал-Чугайстер.

І я хвалю вас, милі, як Чугайстер,

Хоч до чудес ніякий я не майстер,

Це ви вчинили нині справжнє чудо,

Про вас казки складуть хороші люди.

Ви будете стоокі і крилаті

У тих казках. З Карпат по Закарпатті,

Мов ручаї, тектимуть по Волині,

По всій Радянській вільній Україні

Про ваші вчинки славнії сказання,

Про ваші дивні подвиги, дерзання.

І інші діти в інші покоління

Шукатимуть ось тут, серед каміння,

Сліди своїх улюблених героїв.

І десь під Крутоверхою горою

Імення ваші висічуть кирками

І заквітчають кращими квітками.

Отож із казки ви ідіть у казку,

Не за Чугайстром, що хвилює ряску

У тиху пору десь на Черемоші,

А вже самі. Ідіть, мої хороші,

Немов луна за сині небокраї,

В казковий світ, який кінця не має.

Командир застави.

Нові бійці, ставайте у загони,

До Чорногори йти у три колони.

Вперед на конях вислати дозори!

Генерал-Чугайстер.

Які ж бо рідні люди ці і гори.

Влітав Золотава Птаха, мов блискавиця описує коло над людним подвір'ям і дзвінко промовляє.

Золотава Птаха.

Ідіть на гори,

Де людям горе,

Ідіть по полю

За щастя й волю,

Ідіть гаями,

Ідіть степами,

А я між вами

Та перед вами.

Партизани швидко гуртуються у колони. Генерал-Чугайстер обіймає дітей, цілує їх, щось іще говорить їм, та в гурті не чути ні його слів, ні прощальних слів Юрасика і Гані. Бійці підіймають на ношах комісара, він привітно махає рукою до гурту жінок і літніх гуцулів, що залишаються на подвір'ї.

Яскраво палають вогнища на верховині. Неначе кличуть до себе погрітися, бо ніч наступає свіжа і росиста. Людські колони, немов широкі ріки, стікають з верховини. Неголосно, але дружно переливається пісня:

Нам видно з гір

Вітчизни шир,

Родючі, злотні гони.

Ми йдем на бій за правий мир

Під знаменом червоним.

Столітній Бук.

Із волею вертайтесь, мужні люди!

Побідна зірка най квітчає груди!

До гурту, що залишився на подвір'ї, вибігає бабуся з куркою в руках.

Бабуся.

Пішли... Не встигла. Підождіть, будь ласка.

Та що ж це — сон чи, може, й справді казка?

Із міжгір'я гучною луною доноситься приспів гуцульської пісні:

У загін веде дорога

Легеня-героя.

Вже зоріє перемога

Та над Кінь-горою.

1957