Казка про Чугайстра - Воронько Платон
Чугайстер лиш поможе.
Лікар.
І я допоможу, моя хороша.
Ганя.
Хіба ви й є Чугайстер з Черемошу?
Ні, той — дідусь, казали наші люди.
Лікар
Я син його. Чугайстер скоро буде.
З другого боку на скелю виходить старий генерал, командир всього партизанського з'еднання, з ним командири загонів, бійці-зв'язківці. Він невисокий на зріст, з білою бородою і чорними густими бровами. На сивій шапці горить генеральська зірка. З-під широкого зеленого плаща виблискують золотом ордени. В руці у нього довга палиця. Він і справді чимось нагадує казкового Чугайстра. До нього підходить командир застави.
Командир застави.
Хорошу звістку від гуцулів маю.
Генерал-Ч угайстер.
Я знаю все і про Чугайстра знаю
Від того полоненого артиста.
Командир застави.
Робота, прямо скажемо, нечиста.
Генерал-Чугайстер.
Нечисто, а задумано як треба.
Тепер цю ролю я візьму на себе.
Командир застави.
Як є таке бажання, то будь ласка,
Але навіщо?
Генерал-Чугайстер.
Хай щаслива казка
Хоч раз в народі здійсниться допіру,
Нехай несуть в серцях гарячу віру
Маленькі гуцулята про Чугайстра,
Усіх чудес невигаданих майстра,
Який прийшов до них в лиху годину
І воскресив улюблену людину,
Підняв гуцулів добрих із могили,
Вдихнув у них ще більшу міць і сили,
А їх, малих, окрилив на майбутнє,
Явивши чудо перше, незабутнє.
Генерал-Чугайстер з командирами і бійцями підходять до дітей. В цей час лікар зробив Юрасикові останній укол. Хлопчик підвів голівку, розгубленим зором обвів усіх присутніх, але, мабуть, нічого не побачив. Не зразу повертається свідомість після такого страшного потрясіння. Перше, що прийшло в його заглушену пам'ять, це Чугайстрів виклик. І хлопчик зашепотів.
Юрасик.
Течи, вода, долинами,
Іди, біда, глибинами
У нетрини та хащини
До вічної пропащини.
А ти, старий Чугайстере,
Заступнику і майстере
Усіх чудес побажаних,
Почуй людей уражених.
Генерал-Чугайстер нахиляється до хлопчика, гладить його по голівці, дає пити із баклаги. До Юрасика вже цілком повертається свідомість.
Генерал-Чугайстер.
Я тут. Прибув. Навіщо кликав, сину?
Юрасик.
Чугайстер! Йой! Людей у домовину
Сьогодні покладуть з усього краю.
У нас у хижі вуйко умирає,
Хоч не гуцул, але рідніший брата —
Іван Коваль.
Генерал-Чугайстер.
А де ж це ваша хата?
Юрасик.
Он там, де полонина Круторівна.
Туди іти з годину буде рівно.
Генерал-Чугайстер.
А де гуцули, котрих рятувати?..
Юрасик.
Це місце в нас зовуть Царинні Лати.
Я чув, там штаб стоїть якогось полку.
Ідіть туди, зустрінете двоколку.
Плайком на гору, де стоять гармати.
Вони гіллям прикриті, щоб не знати.
Я все те бачив, як ішли до прірви,
Казав Ганнусі, там смерічку вирви,
А там зірви на букові галузку.
Напроти штабу ми лишили хустку,
Яку дала Ганнусі партизанка.
Червона хустка, наче сонце зранку.
Генерал-Чугайстер разом з командирами розкладають карти, відмічають на них маршрути. Зі скелі у всі боки розбігаються бійці-зв'язківці. З'являються все нові озброєні л ю д й не поодинці, а великими загонами. Вони наче із-під землі виростають. Автомати і кулемети виблискують на сонці. Все те робиться так швидко, наче у казці. Махне генерал-Чугайстер рукою — і все приходить у рух, займає новий стрій.
Весело зашуміли бори, наче пісню свою лісову заспівали, ніби самі до бою готуються, до переможного бою, а з того шуму, з тої пісні чути:
Столітній Бук.
Поглянь, Смерічко, як іде багато
Сих воїнів. Рушниці і гармати
Блищать на сонці.
Молода Смерічка.
Он із Чорногори
Стрічок червоних лине ціле море.
З Говерли теж. Дідусю, що се буде?
Столітній Бук.
А буде те, що волю стрінуть люди.
Генерал-Чугайстер.
Спасибі вам, відважні соколята,
Мої милі, кохані гуцулята.
Ведіть синка мого мерщій до хати,
А я до штабу — вуйків рятувати.
Юрасик.
Чугайстере, надія ви єдина,
Без вас помре та файная людина,
Що в нашій хижі вже добу чекає.
Генерал-Чугайстер.
Мій син, як я, велику силу має,
А коли він не зможе врятувати,
То дай мені про це негайно знати.
Стань на горі, щоб сонце прямо в вічі,
І прокажи мій виклик раз і двічі:
Течи, вода, долинами...
Юрасик.
Іди, біда, глибинами
У нетрини та хащини
До вічної пропащини...
Генерал-Чугайстер.
Так, так, мій сину. Треба поспішати:
Прошу на руки гуцулят узяти.
До зустрічі на вашій верховині,
На славній Круторівній полонині.
Партизани беруть на руки Юрасика і Ганю і двома загонами розходяться в різні боки. Генерал-Чугайстер махає услід маленьким гуцулятам, потім рвучко сідає на коня. З-за скелі чути голосок Юрася:
Попід горою все беріть управо.
Генерал-Чугайстер.
Чи знають — ні! —
Яку велику справу
Вони зробили нам для перемоги.
Щасливої ж вам, дітоньки, дороги.
Він пришпорює коня і хутко зникає за скелею. Останні партизани підходять до згасаючого багаття, засипають його землею і затоптують, а потім, зарядивши карабіни, теж зникають в гущавині. Понад скелею кружляє Золотава Птаха.
Золотава Птаха.
Радійте, люди, земле, буйні води,
Іде пора великої свободи.
У неї путь, немов кривава рана,
Але ж іде пора ясна, жадана.
ДІЯ ТРЕТЯ
Дрімотна карпатська верховина. Вікові смереки, буки з двох боків підступають до високої кам'янистої галявини. За галявиною вдалині ще вищі шереги відрогів, але тепер у ясному надвечір'ї вони не видаються тим скам'янілим морем, як учора. Ні, тепер це величезний шмат розпеченого, покованого заліза, що з заходом сонця прохолоняе, синіє, а на горбах воно ще червоне, аж біле.
На галявині та ж поодинока хижа з розтріпаним опудалом за причілком. За ці тривожні ніч і день вона, здається, ще дужче постарішала, ще глибше вгрузла в землю.
Із хижі на ганок виходить стара бабуся, заплакана, убита горем. Вона бере іржавий заступ, хоче кудись іти, але зупиняється, схиляється на заступ і стоїть нерухомо, наче у неї немає сили, щоб зробити хоч крок. І справді, звідки братися тим силам у старому, розбитому лихом серці.
Молода Смерічка.
Чого так тяжко знов зітхають гори?
Столітній Бук.
Мабуть, серед людей нове лучилось горе.
Стара земля про все на світі знає —
Чи радість, чи журба в людей буває.
Бо люди — це її любимі діти.
За всіх старій доводиться скорбіти.
Бабуся.
Помер... Помер мій легінь ясноокий.
Одвічний сон на нього впав глибокий.
І вже не зійде сон той. Сирота я.
Внучат моїх загризла вовча зграя,
Синка мого недужого убили.
Уся земля, немов страшна могила,
Розверзлася. Звідкіль рятунку ждати?
Ридайте, гори, гороньки Карпати.
Бабуся. змовкає, стоїть нерухомо, дивиться кудись удалину і нічого не бачить. Не бачить, як швидко згасає надвечір'я, не бачить і не чує, як на галявину виходить партизанський загін, а попереду на руках у двох молодих богатирів Юрасик і Ганя.
Юрасик.
Бабусенько, які у вас новини?
Ви хвилювались, мабуть, щохвилини.
А ми Чугайстра кликали додому.
Бабуся. з радістю кидається до дітей — повернулися ж рідні соколята. На обличчі спалахує щаслива посмішка, та ненадовго. Знову на нього напливає смуток, мов чорна хмара.
Бабуся.
Помер наш гість уже з годину тому.
Юрасик.
Тоді Чугайстра я покличу зразу.
Із дозволу його, з його наказу.
Лікар.
Юрасю, любий, почекай гукати,
Можливо, я зумію врятувати.
Не дозволяю в хату йти нікому!
Сестра, за мною!..
Лікар з медсестрою заходять в хату. Решта залишаються на подвір'ї. Бабуся. обіймає діточок, пестить їх, а вони дають їй хліб і м'ясо. Партизани схиляють голови, скидають кашкети і в розпачі стоять мовчки, нерухомо.
Бабуся.
Уже з годину тому
Як серце стало, відійшло дихання.
Гай-гай, немає мертвим рятування.
А легінь був... Не виділа ізроду
Душі яснішої з усенького народу.
Я подихом холодні гріла руки,
Хотіла хоч краплинку зняти муки.
А він мені, старій, за цюю ласку
Розповідав таку чудову казку,
Яка, мов хміль, текла й текла у груди,
Про наше щастя, що насправді буде
Невдовзі, як настане перемога.
І вірю я, що прийдуть до порога
Нові часи, веселі та щасливі,
Земля розквітне, мов садок по зливі.
Шкода, що в ті омріяні часини
Уже не буде поміж нас людини,
Яка усе оте пророкувала,
За що вона всі сили віддавала
Й саме життя. Мої хороші діти,
Ім'я його у пам'яті несіте
Й розказуйте повсюди щогодини
Про душу ту загиблої людини.
Командир застави.
Погляньте, друзі, он виходять з лісу Гуцули наші.
Юрасик.
Я на дах залізу
Та роздивлюсь, які ото гуцули.
Часом не ті, що в хащини гайнули.
Юрасик швидко залазить на дах і, приклавши до лоба руку, пильно вдивляється на узлісся. Бійці про всякий випадок готують зброю, закладають у гранати запали.
Так, це вони, чужинці, добре виджу!
Командир застави.
В засаду, хлопці, по кущах, за хижу!
А ви, малі, з бабусею до льоху.
Ми всиплем нашим гостонькам гороху.
Партизани швидко маскуються по кущах, за хижею, між камінням. Два кулеметники і командир застави ховаються на ганку. Діти з бабусею біжать до хлівця, що проти хати. На подвір'ї пустка, ніби нікого там і не було.
За кілька хвилин наближається група переодягнених фашистів. Попереду мисливець-розвідник з собакою.
Мисливець-розвідник.
Собака нас виводить до хатини.
Солдат.
Тепер не можна гаять ні хвилини.
Вірьовку приготуйте — і до двору!
З усіх боків з автоматами, кулеметами і гранатами вилітають партизани. З ганку прямо до грудей мисливця-розвідника висовуються широкі дула кулеметів.
Перший партизан.
Складайте зброю, гади, руки вгору!
Командир застави.
Додолу зброю! Опір ні до чого.
Перший партизан.
Ану, скидай кептарика чужого,
А ти свитину, бісова личино!
Не помогла гуцульська сірячина
Сховати вам скривавлені багнети.
Другий партизан.
Та це ж усе артисти з оперети.
Вони канкан закрутять нам у танці.
Перший партизан.
Нехай собі танцюють на арканці.
Фашисти стоять в страшному заціпенінні. Потім складають зброю, роздягають гуцульське вбрання і залишаються в своїх військових мундирах. Партизани обшукують ворогів. Із погрібничка виходять бабуся, Юрасик І Ганя.
Мисливець-розвідник.
Вони живі, хитрющі бісенята,
І засідка — це їх робота клята.
Юрасик.
Живі, бо нас урятував Чугайстер,
Не ваш гладкий, а наш великий майстер
До всіх чудес, не бачених у світі;
А ви тепер, мов борсуки у кліті,
Сидітимете з хитрістю дурною.
(До партизанів).
Це той "мисливець", що ходив зі мною.
Ганя (до партизанів).
Ось татова свитина... Де ж це тато?
Юрасик.
Залишилось чекати небагато.
Чугайстер там. З хвилини на хвилину
Із татом прийде він на верховину.
Мисливець-розвідник.
Як свисне рак, повернуться гуцули.
Живими їх у землю загорнули
В оцю годину, щоб тремтіли всюди,
Хто партизанів укривати буде.
Дивиться на годинника, злісно усміхається просто в обличчя дітям.
Ганя.
Мій таточку, мій рідний, любий тату!
Прийди, прилинь у нашу бідну хату...
Бабуся.
Чого прийшли до нас, катюги люті?!
Немов зміюки повзаєте в руті.
Вогнем караєте, отрутою, землею.
Давно вам тра засипатися нею.
Командир застави.
До штабу полонених! Що слова ці?
Що доведеш скаженому собаці?
Лиш одвернись — запустить зуби в тіло.
А ми, поки не зовсім потемніло,
Сліди розвідаєм до їхнього кубельця.
А то назавтра інший гурт припреться
Шукати між гуцулів комісара.
Бабусенько, не плачте.
