Листи - Свидницький А. П.
37 - Баришпіль - Бориспіль, місто Київської області.
38 - Йдеться про чернігівського цивільного губернатора князя Сергія Павловича Голіцина.
39 - Йдеться про революційні настрої серед поляків у Києві, зокрема серед студентів університету, які передували польському повстанню 1863 р.
40 - Перун - один із головних богів у язичницькій міфології слов’ян.
41 - Йдеться про праці: «История Англии в 8-ми томах» Томаса-Бабінгтона Маколея (1800-1859), англійського історика і політичного діяча (рос. перекл.- Спб., 1860-1865); «Русское гражданское право» з «Очерком русского вексельного права» Дмитра Івановича Мейєра, російського юриста, одного з перших дослідників вітчизняного цивільного права; «История новой философии» Куно Фішера (1824-1907), німецького буржуазного історика філософії; «Общая история цивилизации в Европе» Франсуаза-П’єра-Гійома Гізо (1787-1874), французького консервативного політичного діяча, історика (рос. перекл.- Спб., 1860).
42 - Злінченко - київський господар, у якого проживав А. Свидницький під час навчання в університеті.
43 - Думитрашко.- Очевидно, йдеться про відомого київського лікаря і домовласника, сина українського поета К. Д. Думитрашка.
44 - О. Кониський стверджував, що А. Свидницькому допоміг влаштуватися на посаду в акцизі керуючий Чернігівським акцизним управлінням Федір Павлович Рашевський (див.: Кониський О. Біографічні замітки... VIII. Анатолій Свидницький.- «Ватра», Стрий, 1887).
45 - Йдеться про тимчасову педагогічну школу, відкриту в 1862 р. при сприянні студентів Київського університету і викладачів гімназії. Вона проіснувала два роки.
46 - Свидницький передає плутані і тенденційні чутки. Прокламація «Молодая Россия» (травень 1862 р.), написана керівником студентського революційного гуртка у Москві П. Г. Заїчневським, закликала до революційної перебудови суспільства, знищення імператорської сім’ї та членів «імператорської партії». Визначальна роль у такій змовницькій діяльності відводилась різночинницькій молоді. Використавши збіг між випуском прокламації і відомими підпалами в Петербурзі, реакційні кола розгорнули масовий похід проти революціонерів, яких звинувачували у злочинах перед населенням. Почалося обмеження нечисленних демократичних свобод. Проофіційна преса приписувала громадам сепаратистські тенденції і навіть революційність. Бажаючи виправдатись перед урядом, київські громадівці виступили із колективною заявою (газета «Современная летопись», 1862, № 46, с. 3), в якій відмежовувались від революційного руху і висунули лозунг суто просвітницької діяльності. Свидницький, не будучи знайомим із революційною прокламацією («Молодую Россию» він називає то газетою, то журналом), дав негативну характеристику цьому виданню. В. Герасименко пояснював подібну оцінку наміром письменника завуалювати «свої надто радикальні думки і відвести і від себе, і від свого друга - засланця П. Єфименка удар царського уряду» (див.: Свидницький. Твори, 1958, с. 500). Разом з тим в ряді принципових питань (оцінка польського визвольного руху, певні ілюзії щодо справедливості окремих царських можновладців, аналіз національних взаємовідносин тощо) Свидницький виступав з позицій стихійного селянського демократизму. Глибоке співчуття до покривдженого народу, оспівування визвольних традицій поєднувалися у його творах, особливо другої половини 60-х років, із певними ліберальними ідеями. Треба мати на увазі і той факт, що сучасники по-різному сприйняли «Молодую Россию». Зокрема Герцен вважав, що підміна в ній ідеї народної революції закликом до перевороту купкою людей не могла здобути широкої підтримки в масах (Герцен А. И. Собр. соч. в 30-ти т. М., т. 16, с. 224). Проти бланкізму авторів прокламації «Молодой России» виступили навіть деякі члени підпільної організації «Земля і воля», вважаючи, що такий підхід може відштовхнути від опозиційної партії попутників, незагартованих ідейно людей. У статті «Що треба народові?» М. Огарьов підкреслював, що об’єднання прогресивних сил повинно відбуватися на широких демократичних засадах, що народові потрібні «земля, воля, освіта» (Огарев Н. П. Избранные философские и социально-политические произведения. М., 1958, т. 1, с. 530).
47 - Гарібальді Джузеппе (1807-1882) - італійський революціонер, керівник національно-визвольного і демократичного руху в Італії.
48 - Алексею Кирилловичу.- Тут і в наступному документі Свидницький переплутав ім’я та по батькові Царевського Кирила Олексійовича.
49 - Йдеться про заяву Свидницького на ім’я завідуючого Київським центральним архівом при місцевому університеті від 28 травня 1869 р.
50 - Як видно із справи «Про зміни в особовому складі Київського центрального архіву» (Київський міський державний архів, ф. 16, оп. 404, од. зб. 66), 14 червня 1869 р. Царевський представив у правління Київського університету службовий формуляр Свидницького із проханням затвердити його на посаду штатного помічника завідуючого архівом з 12 червня 1869 р. Після відповідного клопотання ректора попечитель Київського учбового округу листом від 24 червня 1869 р. погодився на зайняття вакантної посади Свидницьким.
