Листи - Свидницький А. П.

Івана (Марченка) після того я й не бачив. Та панянка, що жила у Думитрашка, 43 була задуріла, опісля вичуняла та й віддалася за офіцера - Доробця. Тепер десь в Криму, бо її чоловік став за управляющего у когось там. Думитрашко повигонив своїх крестян і прийма німців та кацапів. Добра не чути, а лиха відусіль, що й не переслухати, не то переписати. А тут ще й здоров’я катма. Багато мені заважа теперішня служба, бо треба вчити математику. Що ступень, то й колода поперек дороги. А погано бути недоучком! Щоб заспокоїтись, я, мабуть, держатиму екзамен на право. Так мені всі [радять], кого тільки запитував. Акцизником не видержу: лають сіпакою, і таки погано в чужім добрі хазяйнувати. Відцуравшись всього, можна жити спокійно і затишно, а такому як я, що робив би та читав би, це місце не годиться, бо часу не дає: все їздь та їздь. На місяць чи й буде 5-6 день таких, що дома доведеться просидіти, а то все в дорозі. Яка тут робота. Коли б доля помогла Вам вирватись, може, хоч Ви що зробили б; бо з мене не буде вже пуття. Так і загину на белетристиці, хіба ще який учебник напишу. Коли б хоч що-небудь, бо дуже тяжко, мавши сили, нічого не зробити. А опуститись так легко в сім закутку! За те тільки ручаюсь, що буду чесний. Як видержу екзамен з права, то подамся в слідувателі. Там більше часу. Та тоді вже легше було б жити, бо широка дорога слалась би; що тепер! Спасибі добрим людям, що акцизником зробили: 44 хоч одягнуся та братові допоможу. Що б іще написати? Здається, нічого такого вже нема.

По селах у нас заводяться школи. Всі добрії люди, умілії та путящі, повиходили в учителі. Буде добро,- бо люди кажуть: якби всюди такі вчителі, то всюду і вчились би, хіба вже дуже бідний, а піп та дяк чого навчать? Проте таких шкіл щось тільки 4 на всю Київщину. Зате в Києві вже є учительськ[ий] інститут, 45 а стало бути, і школи будуть. Се вже від уряду - мовби навмисне поставили проти попів. Спасибі урядові! Велике спасибі! Коли б більше таких учинків, то я любив би уряд, як свою країну. Еге ж!

В Петербурзі виходить якась «Молодая Россия». 46 Кажуть, сама падлюча газета, чи журнал, чи що. Та якось так поставила діло, що всіх молодих залічили різунами і наших українців, та й почали душити. А українці стоять - всі луччі - проти конституції навіть, не то щоб на царя підійматись. Та що ж зробиш, коли вищим тріщі позасліплювало, вуха позакладало, що не бачать і не чують. Тепер народ у нас може всією половиною не такий став, як колись був, пробурхався, не лає того, кого кажуть, а кого сам знає, поважає, і кого сам знає, лає. Такими німецькими утворами тільки лиха нароблять і собі і нам. Що буде лихо, то ніхто не вомпить у нас, а тобі добавлю, що наш народ жде Гарибальдого, 47 каже: «Гарибальдій дасть нам правдиву волю, а більше ніхто». Варт тільки прикинутись Гарибальдієм, та й закипить, аж клекоче. Я думаю, що ляхи покористують з сього і багато крові потече. По лівий бік Дніпра ждуть Видибайла - тойма Гарибальдій.

Дніпр коло Києва зовсім пересох - тільки два слупи з мосту в воді, а решта вже на сухому. Не диво! Дощу не було. Болота повисихали, то Дніпер не міг не висохнути. Може, вам знадобиться: «У одного чоловіка був син і дочка. От і поділив він їх - кожному дав по долині. Не знаю, як сталося, тільки сестра взяла братову долину; брат за нею наздогін. Сестра перекинулася річкою, а брат другою та все доганяє. Сестра ж була менша, та й меншою річкою стала, а брат більшою річкою став і от-от дожене. Сестра крутилась, ламалась, дорогу вибирала, з брат ішов навпростець, гори ламаючи. Так пер та й пер за сестрою, пер ночі, і дні пер, а її не здогнав аж до самого моря. Оце дві річки: Сестра і Дніпер». Вони, кажуть, близько одна від другої і в море спадають (Миргород). Про Біг розказують, що корито для нього ворони викопали. Просили й шуляка, та він не хотів білих ніжок покаляти. Того йому ворони і пити не дають з Богу. Справді не дають пити, хіба де на полі, що ворони не бачать, шуляк з Богу води нап’ється.

Антонович незабаром сам буде писати. Я бачивсь з усіма, бо, як бач, я з Києва.

Прикрутило й мені: випадає женитись. Отак до біса.

Той мій брат, що про нього я так часто згадував, тепер уже сільським учителем. У нас повелись школи «для противодействия полякам» - наські.

Як буде тихо, то добро буде,

 

5. ДО ЗАВІДУЮЧОГО КИЇВСЬКИМ ЦЕНТРАЛЬНИМ АРХІВОМ К. А. ЦАРЕВСЬКОГО

 

 

28 травня 1869 р., Київ

 

Его высокоблагородию,

господину заведывающему

Киевским центральным архивом

Алексею Кирилловичу 48 г. Царевскому

отставного губернского секретаря

Анатолия Патрикиевича Свидницкого

 

Прошение

 

Желая служить в находящемся под заведыванием Вашим Киевском центральном архиве, имею честь покорнейше просить Ваше высокоблагородие о принятии меня на имеющую освободиться вакансию помощника заведывающего архивом и о допущении к исправлению должности с установленным вознаграждением до предоставления мною аттестата о прежней службе, так как у меня на руках его нет.

В доказательство же его существования прилагаю при сем расписку Киевской почтовой конторы от 3 мая с[его] г[ода] за № 71, обязываясь представить этот документ свой по получении без задержания.

 

Просит Анатолий Свидницкий

 

28. V 1869

 

6. ДО ЗАВІДУЮЧОГО КИЇВСЬКИМ ЦЕНТРАЛЬНИМ АРХІВОМ К. А. ЦАРЕВСЬКОГО

 

 

14 червня 1869 р., Київ

 

Его высокоблагородию,

господину заведывающему

Киевским центральным архивом

Алексею Кирилловичу г. Царевскому

губернского секретаря

Анатолия Патрикиевича Свидницкого