Листи - Свидницький А. П.

Свидницький А. П.

ЛИСТИ

Вересень 1860 р., Київ

IX 1860

Будьте ласкаві, добродію, дайте відписку якнайхутче, та коли моє писання годяще, то пришліть грошей, бо або з біди загину, або університет кину.

В тім «объявлении» вашмосць надрукували, що ще буде і друга звістка друкована, вже ширша, то не забудьте, прошу вашеці, і мені її прислать, як уже готова і коли це не буде з турбацією для вашмосць добродія. Коли єсть п. Пантелеймон Олександрович 1 в Петербурзі, то хай би був ласкав написав мені про вади моєї праці, коли вона не зовсім негодяща, щоб на другий раз я міг поправитись; а вашмосць добродія цією просьбою турбувати не смію.

Жду відпису, як дитя великодня, і зостаюсь чистоприхильний до огульного діла.

Наталій Патриченко Свидницький

P. S. Тим я так прошу, що розчувся, мовляв, я в тім листі, що при посилках не можна листів укласти; а посилать особно ще й другий буде тяжко для мене, бо я живу, як там писав, з пера, переписуючи битий лист - шихований, що коло нього два дні роботи, по 15 к[опійок] с[ріблом] на середній рахунок. Так роблячи, не багато й на хліб заробиш, не то що.

15 вересня 1860 р., Київ

15.IX 1860

Его превосходительству,
господину попечителю Киевского учебного округа,
тайному советнику и кавалеру
Николаю Ивановичу Пирогову
студента историко-филологического
факультета Анатолия Свидницкого

Прошение

Честь имею покорнейше просить Ваше превосходительство определить меня учителем русского языка в уездное училище или куда окажусь способным, с предоставлением за мною права, года через три, держать экзамен для получения ученой степени.

В доказательство своих способностей к исправлению учительской должности, я прошу у Вашего превосходительства благосклонного внимания к написанному мною сочинению по части преподавания русского языка в низших учебных заведениях (включительно) того края, которого центром служит округ, вверенный попечениям Вашего превосходительства и которому я желаю посвятить всю свою деятельность.

Просит студ[ент] Анатолий Свидницкий

Жительство имею на Подоле, по Хоревой ул., в д. Коваленчихи.

21 травня 1862 р., Миргород

Миргород - 62 р. мая 21

Брате Василю, соколе мій ясний!

Сьогодня отримав я Ваш лист (від 16 квітня - апреля?) і зараз же даю відпис. Не знаю, чи гарний, чи поганий це звичай, але він у мене такий, щоб не робить заводу. І найперше спасибі за ласкаву пам’ять; а я думав, що вже забули-сьте мене та й кажу собі, думаю: що не схопив бога за ноги, то скоро опам’ятається. І збиравсь до Вас писати, та подумаю-подумаю,- не знаю, як звати; і не пишу. Аж тепер, спасибі Вам, розворушили мене, неро́бу. Та відколи бачили-сьмо ся, стільки всього перевернулось, що й не перелічити, а не то переписати, то й буду третє через десяте.

Великодніми святками я був в Переяславському повіті, на страснім тижні в Києві; через Прилуку, Лохвицю вернувсь на місце. Народ нігде землі не бере; 4 б’ють бідних всюди. В Остерському повіті відказали: «Адже бог створив людей і землю для людей; то як же це так, що вона панська?» Скомандували стріляти, а народ в сміх; москалі й стали, руки попускали. Старший мулу напустив: «Они царя не слушают! Они царя не...», кричить, бігає кругом; а військо ка: «Цар не давав приказу стрілять». Скінчилось на різках - само собою не солдатів били й не їх старшого.

Всюди тепер б’ють отут навкруги і в нас. Люди не вірять, що це так цар порядкує, і ждуть казенного наділу. Найгірш збиває з толку, що пішакам землі не дають. 5 Народ дума, що цим хочуть одних повернути знов під пана, а бідніші остануться вільними; і кажуть: «Ми всі рівні в пана і в царя, то якби це царська воля, так всім було однаково». Я довго балакав з людьми про це діло, скінчилось ні на чім: «Раз родила мати»,- кажуть. От куди повернули запорозьку приповість!- «Як засічуть, то другої смерті не буде!» Ця розмова з людьми навіяла мені вірші, 6 що при цім листі посилаю.

В Переяславськім, Кобеляцькім пов[ітах] сарана вже вилупилась. В Переясл[авському] після провідної неділі мали вже бити її. Чиновником по цьому ділу назначили одного Висоцького Миколая, панича з Недри (село під Переясл[авом]). Ось він який:

В Недрі жиє пані з дочкою - Гаяринша. Дочка з луччих, хотіла школу завести в селі, та піп не позволив, училась читать у батька Тараса, мала брата в університеті, в 48 році (пропав) і далій. Так Висоцький, підпивши, видер вікно і вліз до єї в спальню.- Багато розказувати.- Панянка втекла за темрявою, а він ліг в світлиці, весь окровавлений, що порізавсь на скло. Далій його виштовхали з хати, а в садку сипнули в шкуру слуги. Були б таки добре спарили, та прийшли його люди і випросили: «Пустіть,- кажуть,- бо він на нас злість зжене».- Перед цим він сватавсь на ту ж панянку і якимсь ка́ком (не знаю) його папери очутились у неї (вона каже, що в її швагра - зятя б то по-тутешньому): а він тарах об’явленіє в стан, що така-то панянка «пригласила меня для удовлетворения похоти, во время акта украла мои документы, каковы прошу полицейскою властию и пр...» Її швагер удер таку штуку: подав об’явленіє, що його окрадено, і каже: в комнатах найдены эти документы... Діло далій не рушало.- Такії-то пани під Переяславом! В мене опріч цього єсть лист одного пана до другого, як він напавсь на його двір і