Листи - Свидницький А. П.

c2">22 оповідання, що маю про вовкулаку. 23 В цім оповіданні жінка чоловіка робе вовком, опісля вудвудом, а він її, згодивши, коровою зробив, а її коханого волом. Славна штука се оповідання. Опріч сього я збираю матеріали для наської письмовниці 24 («граматики»). Як погодить доля часом, то через півроку готова буде. От таке-то, голубе сивий. А з таємномовія, що й знав, забув, 25 хіба фактами служитиму, бо їх чимало знаю. До речі сказати, що в «Великодні» 26 друк дав промов там, де говориться про воду, надруковано так, мовби на весіллі вживають воду гарячу. Перед «Як покривають молоду...» повинна стояти крапка, бо «воду з відром» ставлять холодну. Тут мою рукопись поламали. Та не зважай, мій голубе, що посунувся: пришли свою казань. Коли сам не зможу помогти, то знайду таких, кому прочитаю. А фактами поможу. Жаль, що не друкують мою нечисту силу, так би слід назвати «Відьми, чарівниці...» Там багато можна дізнатись про відьмів, а міфологічного научного погляду на них я не маю. Чи не можна що вивести з того, що відьма і нове знахарка - відати і знать - чи не все одно? Тільки відьма наське слово, а знахарка - московське, як мені здається. Може, вони були жриці - не знаю. Для сповна виводу почекайте на друкування моїх відьмів. Ви звідтіль багато вичитаєте. Коли «Вовкулаку» надрукують, то екземпляр вишлю вам - еге ж. Забув, що не так почав... Тобі вишлю. Мій менший брат 27 записав весілля у подолян. Не знаю, де він дів його - мабуть, затратив, бо учителює на селі, то не має часу - та, мабуть, і способу. До мене ж не писав ні разу, то я не знав, де він обертається. І ні до кого не писав. Хлопець добрий і розумний, та не має талану. Знать, добро повинні «рибарі» розносити.

Антонович 28 буде доцентом історії при Київському університеті. А попереду посилають в Москву в університет, там у Петербург та за границю. Але тепер він ще в Києві. Рильський 29 - там же,- дума за границю, та, мабуть, не пустять, бо брата його, хоч непотрібний, не пустили. Білозерський поїхав в Галичину, 30 із Львова вже писав лист. Про його друковано в галицькім «Слові», 31 що привітали щирого українця. Панченко 32 дома. Я з ним не бачивсь і не знаю. Хотів він заняти докторське місце при козацькій громаді, що з того - не знаю. Малашенко вже одружився. Який був, такий і є шалапут.

Жінку взяв просту з панських кріпачок, та не знайшов добра, бо вона аж шість літ була завдана від пана в модний магазин (m-mе «Шустова») в Києві і вийшла ні се ні те, ні риба ні м’ясо. На панів дивиться, як на сонце, чоловікові робе різні прикрості не навмисне, а з дурного розуму і прилюдне пасталакає. Я з-за такої жінки повісився б або втік би від єї, а Михайло каже, що довольний з своєї. Бог його скаже, чи бреше, чи справді. Стрижевський 33 нічого не робе. Ященко написав і видав чудову наську граматику, 34 а після попавсь, і запропастили; одні кажуть, що він у Петропавлівці, а другі, що в Єнісейському. Чубинський 35 - дурень, лиш язиком ляпа, а діла - як з птиці молока. Всіх підняв проти себе, що й громаді лихо на носі. Тищинський 36 дома - в Городнянськім повіті. З ним я не бачивсь і не списуюсь. Мабуть, сердиться, що я не заходив, як він сидів у часті. Бургарі - хто в університеті, а хто додому поїхав. За Митаревського й чутки нема. А що ж я? Я помічник акцизного надзирателя дев’ятого округу (Козелецько-Остерського) Чернігівської губернії. Та й тільки. 9 серпня тільки місяць минув, як мене сюди назначили. Жию в поганім містечку, погану стацію маю і нікого знакомих - та й не варт знатись: все погань; тільки Малашенко у сусідстві. Чубинський учителем у якімсь пансіоні в Києві, часто на хуторі бува у себе під Баришполем 37 і водить з Баришполя[...] та ще й лається, як хто скаже, що погано робе. У нас з дурного розуму губернатор дав приказ забирати всіх, хто ходе в національній одежі 38 - більше колотні робе. Народ з панами не мирить. Хліб де попалило, а де сарана виїла. Посуха страшенна ціле літо була. Та пожари мало що не кожен день і по городах, і по містечках, і по селах, і по дорогах. В Полтавській паланці народ винує панів - каже: «Пани палять, що не раді на волю». А самі буцім раді!.. Закуції, команди, б’ють, збиткуються... Бог зна що виробляють. Знущаються над бідним людом. Ляхи в Києві притихли. 39 Щоб не забути: Вам знадобиться - я записав пісню на Поділлі ще давно, ще й «Быт подолян» не виходив. В тій пісні кажеться: «Ударило перо з високого неба». Для [тлумачення] Перун 40 це згодиться. Вона тепер у Стрижевського. До мене пишучи, адресуй, братчику, в Козелець, а там знайдуть мене.

Хто його зна, коли доведеться сей лист пустити з поштою - 40 верстов від Києва і 50 від Козельця. Погано! Жоднісінького журналу нема, опріч «Основи», та вона виходе, мовби соромиться показатись. Оттак деякі научні книжки маю: Маколея - історію, Мейєра - гражданське право, історію філософії - Куно Фішера, історію цивілізації Гізо 41 тощо. Та й усе. Як тут братись за спеціальність? Попереду був час, та кошту не було, а тепер кошт є, та часу нема. Все не по-людськи. Тим-то й роблю, що можу, аби з світа не піти, не зоставивши сліду. По-бургарськи я забув зовсім, по-польськи ще здебільшого тямаю, по-французьки і те забув, що знав. І латинь забув. Все забув, тільки лиха не забудеш повік та не забулося, як жилося у Злінченка. 42