Не так вже й тісно на Землі - Давидов Анатолій

Одні з них пірнали під воду, витягуючи водорості, інші смикали насіння, а одне ніяк не могло впіймати водомірку, яка втікала від нього з-під самого дзьоба. Чиря вже втомилося гасати за невловимою комахою, та здатися не хотіло і продовжувало полювання. Хлопці обережно, щоб не налякати пташенят, подалися далі.

— Цікаві птахи, так бережуть своє гніздо, що не сходять з нього і під час небезпеки. Через те багато їх гине в косовицю. Чирки-тріскунці — цінні птахи, та в нас майже не селяться: мало заплавних луків.

Несподівано щось тихенько свиснуло.

— Галагаз. Не бачиш? На горбочку сидить! Самицю попереджує про небезпеку.

Занепокоєний птах піднявся в повітря, і Петько побачив велику красиву чорноголову качку з чисто-білим низом. Качка закружляла над хлопцями, тільки крила посвистували.

— І не боїться! — здивувався Петько,— А якби в нас рушниці?

— Гніздо близько.

І справді, неподалік з нірки виглядала качина голова з червоним наростом на дзьобі. Птаха хутко вискочила із схованки й полетіла. Вітя витяг з нірки клубочок ніжного пуху.

— Галагаз відкладає від дев'яти до дванадцяти яєць і вкриває їх ось таким пухом.

— А чого самиця сиділа в гнізді, адже пташенята, видно, давно вивелися?

— Линяти їм пора, ось і шукають місце, де можнії, від хижаків сховатися. А тепер, напевно, подадуться в плавні.

Немов не погоджуючись з Вітею, галагази сіли в очерет неподалік від свого гнізда.

КРІЗЬ БОЛОТЯНІ ДЖУНГЛІ

Гніздо сірої чаплі. Корисні хижаки. Як реве бугай. За що винищували білих чапель

Чи буває щось загадковіше, аніж очеретг :і плавні? Двометрові стовбури щільно туляться один до одного, при найменшому порухові вітру шерхотять листям, а вгорі шумлять. Ось-ось з цих зелено-коричневих джунглів вирине якась казкова істота й спитає могутнім голосом: "Що ви тут робите?"

І здіймуться такі хвилі, що не встоїть перед ними навіть міцний човен.

Іра аж стрепенулась від таких думок. Ну й приверзеться!

Човен повільно продирався крізь плетиво водяних рослин. Дорослі одпихалися веслами, як баграми. Стебла очерету теж попереплутувались. Невдовзі човен зупинився.

Іван Васильович зітхнув, ступив за борт і провалився в болото. Узяв ланцюг, яким припинали човен, і, як бурлака, потягнув його далі.

Володимир Іванович і собі хотів скочити у воду, та Іван Васильович зупинив його.

— Ще трохи — і ми на місці.

Нарешті Іван Васильович заліз у човен, перевдягнувся в сухе і розсунув перед човном очерет. Всі побачили на купині велике гніздо. Зроблене з паліччя та очерету, воно нагадувало перекинутий конус.

— Ось іще одне! — зраділа Іра.— І ген!

— Колонія сірих чапель,— пояснив Іван Васильович.

— А де ж самі птахи? — поцікавився Славко.

— Після вильоту пташенят вони збиваються у зграї і перекочовують ближче до берега, туди, де багато поживи — комах та їхніх личинок, дрібної риби, раків, жаб, ящірок, гадюк, гризунів.

Мандрівники повилазили з човна й добралися до одного з гнізд. Воно здалося хитким та ненадійним, просвічувалося з усіх боків. Славко не втерпів і попробував на міцність рукою: не розвалилося!

Іван Васильович засміявся.

— Даремно стараєшся, споруда ця складена досить міцно. До речі, за будівельника в сірих чапель самиця, самець лише постачає матеріал. Батьки дбайливо охороняють дітей. Коли хтось нападе на гніздо з пташенятами, вони здіймають страшенний галас. На допомогу злітається вся колонія.

— А хто полює на них? — запитала Іра.

— Цс-с... Швидше камеру: біля крайнього гнізда сидить їхній найлютіший ворог — болотяний лунь.

Птах не став чекати, поки його знімуть на плівку, змахнув довгими крилами й здійнявся над колонією. Хижак, напевне, не бачив людей. Покружлявши над гніздами, переконався, що вони порожні, і подався геть.

— Лунь шкодить дрібноті, руйнує гнізда чапель, чайок, качок,— пояснив Іван Васильович.— Ловить також дрібних звірків, у тому числі й гризунів. У нашій місцевості цих птахів небагато, тому їх відстрілювати не варто, вони, як і вовки на півночі, нападають в основному на слабших або хворих тварин.

— Не варто відстрілювати? — обурилася Іра.— А те, що вони на дрібних та водоплавних пташок полюють, пташенят крадуть? А скільки лиха вони завдають зайцям, білкам, козенятам?

— І все ж, Іро, пернаті хижаки користі приносять значно більше, ніж шкоди,— продовжував Іван Васильович.— Так, в одному із заповідників підрахували: хижі птахи впродовж року знищили понад сто тисяч мишовидних гризунів, серед них найбільше полівок, кожна з яких з'їдає за рік близько кілограма зерна. Виходить, що хижаки зберегли за літо понад сто тонн хліба!

Люди порівняно недавно розібралися в користі переважної більшості пернатих хижаків. Слово "хижак" раніше діяло засліплююче, й цих птахів всіляко знищували. Коли ж зрозуміли, що помиляються, виявилось: багатьох з них залишилося, на жаль, зовсім мало.

— Саме тому ми і вирішили зняти на плівку змієїда, скопу, шуліку рудого, орлана-білохвоста, канюка степового, беркута, могильника, орлана степового, орла-карлика, стерв'ятника, грифа чорного, сипа білоголового, сапсана і балобана, які занесені до Червоної книги УРСР,— зауважив Володимир Іванович.— Про їхнє значення та користь треба розповідати людям, інакше за кілька років багатьох хижих птахів не стане.

Роберт тим часом наблизився до гнізда сірої чаплі й став збирати послід у паперові мішечки.

— Він у нас спеціаліст по цих птахах,— пояснив Іван Васильович.— Під час весняних канікул разом з Вітею приїздить сюди спостерігати приліт птахів та гніздування. З ранку до пізньої ночі сидить у плавнях, бо сірі чаплі просинаються о четвертій-п'ятій ранку, а закінчують полювання після десятої вечора.

— Що цікавого знайшов? — спитав Петько Роберта.

— Залишки риби! — хлопчик поклав паперові пакетики в рюкзак.— А гніздо давно покинуте.

— Звідки знаєш?

— Мух немає,— усміхнувся Роберт.— Звичайно біля чаплиних гнізд валяється багато покидьків, над ними в'ється хмара мух. А тут їх немає. Значить, гніздо покинуте. Чаплі час од часу перевіряють свої гнізда, ось і зараз, мабуть, летять сюди. Чуєте?

Вдалині пролунали короткі трубні звуки.

— Біля сірих чапель іноді гніздяться руді чаплі,— розповідав Іван Васильович.—— Вони дрібніші. Руді, аж каштанові. Дуже обережні, людині на очі намагаються не потрапляти.

Запрацювала Славкова камера. Всі повернулися в той бік, куди було спрямовано об'єктив.

У заростях комишу, підібгавши одну ногу й витягнувши вгору гострого й сильного дзьоба, стояв бугай. Брудно-жовте оперення, поцятковане чорно-бурими крапками, робило його майже непомітним серед болотяних заростей.

Бугай не зважав на людей. У нього було вдале полювання, і тепер він дрімав, перетравлюючи окунців та щупачків.

Та що це? Бугай почув нестерпний біль. Сну як і не було. Птах став на другу ногу й хотів злетіти. Але не зміг. Втупився у воду своїми жовтими очима й побачив, що його тримає невеликий водяний пацюк. Той, звичайно, гадки не мав, що стеблина, яка так смачно пахне м'ясом, не що інше, як бугаєва нога. Пацюк гризнув її про всяк випадок, може, пагін їстівний,— і зрадів, коли на зубах відчув запах крові. Однак вдруге гризнути не встиг — міцний удар прикував його до дна.

Розправившись із пацюком, бугай став на другу ногу, підняв поранену високо над водою.

...Коли мандрівники вибралися човном на чисту воду, здалеку почулося:

— У-у-трумб! У-у-трумб!

— Бугай реве. А знаєте, як утворюються ці звуки? — запитав Володимир Іванович.— Довгий час це було загадкою. Вважалося, що птах тут без води не обходиться. Але як пояснити, що бугай реве й сидячи на дереві? Лише недавно встановлено, що вода ні до чого: готуючись до співу, птах підводить голову вгору, а потім швидко опускає її па груди. Це — перше коліно. Здіймає голову вгору — чується другий звук. І так п'ять-шість разів підряд.

— При цьому горло в нього роздувається, утворюється резонатор. Ось чому бугая так далеко чути,— сказав Славко.

— А ми з Вітею думали, що бугай кладе дзьоб на воду й трубить! — зітхнув Роберт.— Навіть самі пробували цей звук відтворити.

Човен знову загруз у болотяних джунглях. Діти допомагали: хапалися за очерет і підтягували човна.

— Дивіться, дивіться, малий бугай летить!

— У нього ще малі пташенята, й він. носить їм корм навіть удень,— пояснив Іван Васильович.

Малий бугай сів десь неподалік. Обережно розсовуючи очерет, добралися до невеличкого озерця.

— Який красень позує!

Малий бугай стояв у воді. Такий самий, як і той, що бачили, тільки вдвічі менший од нього і темніший. Птах збирався щось видобути з води, але Роберт голосно чхнув. Славко мало не застогнав з досади, бо малий бугай відступив до очерету, підняв угору голову і зник в заростях.

— Оце так маскування! — захоплено прошепотів Роберт. — Навіть у бінокль не розбереш, де він подівся!

Випливли на середину озера. Діти захотіли покупатися. Вода тепла, дно тверде. Очерет не пропускав вітру. Славко лежав на воді, закривши очі. Незчувся, як до нього підпливла Іра й, жартуючи, притопила голову.

— Так ось ти яка! — розсердився й погнався за дівчиною.

— Негоже так! — зупинив їх Іван Васильович.— Після вашого крику все живе порозбігається! А я маю намір показати вам ще одного рідкісного птаха.

— Якого?

— Нехай покортить! — ухилився од відповіді Іван Васильович.

І знову заколихалися над головою очеретяні волоті.

Коли продиратися стало зовсім неможливо, натуралісти покинули човна. В деяких місцях вода доходила до підборіддя, однак вони мужньо просувалися вперед.

Йшли з півгодини. Помілішало. Іван Васильович наказав приготувати кінокамери.

— За тими заростями сидить на гнізді велика біла чапля. Дійте обережно, аби не злякати.

Біла чапля аж світилася на сонці сліпучо-білим пір'ям. З тривогою оглядалася вона довкола. Знала, що з гнізд сусідньої колонії сірих чапель давно вже вийшли пташенята, а ось їй, білій, яка прилетіла сюди пізніше, доводиться ще сидіти. А тут іще самець десь запропастився. У чаплі шлунок стягувало голодом, і вона тривожно поглядала в небо, звідки мала з'явитися заміна.

Володимир Іванович із Славком зайшли до гнізда з того боку, де очерет підступав до нього майже впритул. Затаїлися. В ту мить над ними майнула тінь — прилетів самець. Чапля одразу ж поступилася місцем і швидко полетіла до лиману.