Поетичні твори - Федькович Юрій

У середині 1875 р., заперечуючи думку щодо недоцільності використання «українських форм» у галицько-буковинській поезії, І. Франко - тоді випускник Дрогобицької гімназії - зауважував: «Мені здається, що форми граматичні, чи то українські, чи галицькі,- то спільне добро цілого руського народу, спільний скарб книжного язика... Що ся касає поезій Федьковича, котрі вийшли в Коломиї,- то тут річ на інну дорогу пішла. Не українські форми, але попросту дух і манера Шевченка, котру Федькович без внутренного чувства наслідував, то позбавило ті твори вартості» (Франко І. Твори. В 20-ти т. К., 1956, т. 20, с. 14). Це зауваження звучить досить різко. З роками І. Франко змінив свій погляд на Федьковичеві коломийські збірки: «...критика... не пробувала поза наслідуваними формальностями добачити в тім циклі деяких перлин Федьковичевої поезії, вповні оригінальних щодо замислу й виконання. До таких перлин треба зачислити поперед усього поемку «На могилі званого мого брата Михайла Дучака у Заставні», один із найкращих ліричних творів Федьковича... Другою перлиною сеї збірки і короною всієї поетичної творчості Федьковича, його найкращою поемою був «Дезертир» (Франко І. Зібр. творів. У 50-ти т. К., 1982, т. 33, с. 127-128).

НА МОГИЛІ ЗВАНОГО МОГО БРАТА МИХАЙЛА ДУЧАКА У ЗАСТАВНІ

Вперше надруковано у збірці «Поезії Юрія Городенчука-Федьковича», вип. 1, 1867, с. 27-40, під назвою «Туга на могилі званого мого брата Михайла Дучака у Заставні». Передруковуючи твір у Писаннях, І. Франко заголовок подав за автографом, виправив редакторські огріхи, навів, як додаток, відмінне від опублікованого й дещо слабше закінчення.

Із «5 окремих карток» автографа, яким користувався І. Франко, в ІЛ зберігається лише одна: ф. 58, № 59.

Подається за вид.: Писання, т. 1, с. 225-234.

Про М. Дучака Федькович у квітні 1864 р. писав Д. Танячкевичу: «...Мігай Дучак, камрат мій незабутній, вийшов з війська додому. От що мені пише, сизий мій: «Коли хоч мене ще живого побачити, то приїжджай до мене,- я прийшов додому умирать». М. Дучак помер у кінці 1864 - на початку 1865 р. Тоді й написано цю третю поезію про «званого брата» (перші дві - «До Михайла Дучака у славній Заставні» (1862) та «До М. Д.» (1863).

ЦИГАНКА

Вперше надруковано у збірці «Поезії Юрія Городенчука-Федьковича», вип. 2, 1867, с. 63-96.

Автограф невідомий.

Перший твір Ю. Федьковича під назвою «Циганка», фрагменти якого друкувалися в журн. «Вечерниці» (1862, № 24, с. 209) та «Зоря» (1889, №10, с. 166), за слушним здогадом І. Франка, мабуть, не був завершений. Коментована поема написана в кінці 1865 - на початку 1866 р. Весною 1866 р. вона уже згадувалась автором серед закінчених поезій (див.: Писання, т. 4, с. 129).

Подається за вид.: Писання, т. 1, с. 244-261.

ДЕЗЕРТИР

Вперше надруковано окремою брошурою: «Поезії Юрія Городенчука-Федьковича», вип. 3. Коломия, 1868.

І. Франко за допомогою львівського бібліотекаря та видавця Костя Паньківського розшукав частину автографа поеми (від розділу «Лист» до кінця твору). «Порівняння сього автографа з першодруком,- зауважував І. Франко,- показало знов, як по-варварськи поводився редактор (О. Партицький.- М. Ш.) з Федьковичевим твором, змінюючи, обкроюючи та по-своєму псуючи оригінал» (Франко І. Зібр. творів. У 50-ти т., т. 33, с. 128).

Автограф (частина) зберігається в ІЛ, ф. 58, № 72.

Подається за вид.: Писання, т. 1, с. 261-306.

Початок роботи над поемою припадає на весну 1864 р., а вже весною 1866 р. вона згадується поетом серед закінчених творів (Писання, т. 4, с. 129).

За визнанням самого Ю. Федьковича, поема «Дезертир» - переробка поеми «Новобранчик» (див.: Писання, т. 4, с. 129). Дослідники справедливо відзначають, що без такого визнання було б важко про це здогадатися - настільки переробка самостійна.

ПОЕЗІЇ 1868-1876 рр.

ІЗ ПОЕМИ «СЛАВА ІГОРЯ»

Сонети взято з незакінченої поеми, навіяної «Словом о полку Ігоревім». Автограф знайшов М. Павлик у паперах М. Драгоманова. Було це після виходу першого, поетичного, тому Писань, через те поему опубліковано в додатку до другого, прозового, тому (с. 471-494).

Автограф (ІЛ, ф. 58, № 43) - великого формату зошит у синій м’якій обкладинці з парних незшитих аркушів. На титулі напис: «Слава Ігоря, відспівав Ігор Федькович». (Як відомо, у поета було кілька імен: Юрій, Осип, Ігор, Домінік.) На звороті титулу застереження - «Перевід без дозволу автора запрещається во імені законів і честі»; на окремому аркуші - присвята: «Боярину Івану Федоровичу» - з продовженням на звороті: «клонить Співак».

Подається за вид.: Писання, т. 2, с. 476-478.

КУДА?

Цю поезію Федькович вислав до Львова О. Партицькому влітку 1869 р., але опубліковано її у «Правді» лише в 1872 р. (№ 9, с. 409). І. Франко в Писаннях друкував твір за чужою копією з листа до О. Партицького; вона зберігається в ІЛ, ф. 58, № 428. Пізніше до його рук потрапив автограф, який він передав у бібліотеку Наукового товариства ім. Шевченка (нині зберігається в ІЛ, ф. 58, № 106).

Подається за вид.: Писання, т. 1, с. 353.

ХІБА ДОЛІ ЯКЕ ДІЛО?..

Вперше надруковано в журн. «Правда», 1889, т. 1, вип. 2-3, с. 147. Тут же опубліковано вірші Ю. Федьковича «Піду я у Львів», «Кресак», «У кожусі», «Правда», «Криноліна», «Удова» з редакційною приміткою, що подаються ці твори за автографами, які належать О. Барвінському. Готуючи перший том Писань, І. Франко, за браком автографів (О. Барвінський відмовився дати їх), висловив думку, що твори ці написані в 70-х роках, до виходу збірки «Дикі думи». Однак у Писаннях він подав їх у розділі «Поезії 1885-1886 рр.». У Франковому архіві знаходяться чужі копії цих поезій (ІЛ, ф. 3, № 3732). Нині автографи названих творів знайдено серед паперів О. Барвінського. Вони зберігаються в ЛБ, ф. Барвінських, № 4676.

Подається за вид.: Писання, т. 1, с. 494.

КРЕСАК

Вперше надруковано в журн. «Правда», 1889, т. 1, вип. 2-3, с. 147-148.

Автограф зберігається в ЛБ, ф. Барвінських, № 4676.

Подається за вид.: Писання, т. 1, с. 494-495.

У