Поетичні твори - Федькович Юрій

ШЕЛЬВАХ

Вперше надруковано в журн. «Вечерниці», 1862, № 7, с. 53.

Автограф невідомий.

Подається за вид.: Писання, т. 1, с. 107-108.

ЗІЛЄ

Вперше надруковано в журн. «Вечерниці», 1862, № 8, с. 57.

Автограф невідомий.

Подається за вид.: Писання, т. 1, с. 108-109.

ЗОЛОТИЙ ЛЕВ

Вперше надруковано в журн. «Вечерниці», 1862, № 11, с. 85. Автограф невідомий.

Подається за вид.: Писання, т. 1, с. 113-116.

ХУСТКА

Вперше надруковано в журн. «Вечерниці», 1862, № 15, с. 116.

Автограф невідомий.

Подається за вид.: Писання, т. 1, с. 116-117.

ГУЦУЛКА

Вперше надруковано в журн. «Вечерниці», 1862, № 18, с. 142.

Автограф невідомий.

Подається за вид.: Писання, т. 1, с. 117.

Ранній вірш під такою назвою друкувався в газ. «Слово», 1861, № 46. У «Вечерницях», 1862, № 20, с. 167, були вміщені Федьковичеві «Гуцулки» (п’ятистрофовий коломийковий вірш).

НЕ ЗНАЮ

Вперше надруковано в журн. «Вечерниці», 1862, № 26, с. 225. Автограф невідомий.

Подається за вид.: Писання, т. 1, с. 120-121.

СЕМУ-ТОМУ, ХТО ЦУРАЄСЬ СВОГО ДОМУ

Вперше надруковано в журн. «Вечерниці», 1862, № 29, с. 253. Автограф невідомий.

Подається за вид.: Писання, т. 1, с. 122-123.

Цим твором, що до деякої міри співзвучний із Шевченковою поемою «І мертвим, і живим...», Федькович засудив відступників від рідної культури типу Б. Дідицького.

ДУМКИ

Вперше надруковано в журн. «Вечерниці», 1862, № 25, с. 217; № 28, с. 241; № 30, с. 263-264; № 34, с. 292; № 43, с. 365.

Автографи невідомі.

Подається за вид.: Писання, т. 1, с. 124-127.

НОВОБРАНЧИК

Висилаючи поему «народовському» літераторові К. Горбалю (1836-1903), якому вона присвячена, Ю. Федькович писав: «Якби я був такий щасливий у бога, щоби Тобі ся мій «Новобранчик» сподобав, то прошу тя, братчику, дай го де видрукувати,- або в «Вечерницях», або де сам знаєш,- коли міркуєш, що не буду мати якого кабалику з поліційов; сли ж би се так мало бути, то волієш мого «Новобранця» на Україну післати. Зрештою, роби, як сам здоров міркуєш, лиш аби добре було» (Писання, т. 4, с. 43).

Вперше надруковано уривок з поеми (від слів «От викрався і місяць з раю...» до «А кілько то козацької Кровці тутки ллється!..») в журн. «Вечерниці», 1862, № 36, с. 308-309, з таким листом до автора (с. 312): «Ш[ановний] п[ане] Федьковичу! Вибачте, добродію, що ми, поміщаючи [уривок] з Вашого «Новобранчика», перемінили Кулішеву правопись на правопись п. Головацького; важні причини мали ми до того - не занехаєм незабавом Вам ліпше висповідатися».

Другий уривок, під назвою «Прощанє» («Темна нічка, невидненька...»), з’явився більше ніж через два десятиріччя в «Ілюстрованому календарі товариства «Просвіта» на рік... 1884». Львів, 1883, с. 35-37.

Після смерті поета поема була надрукована в журн. «Зоря», 1889, № 8, с. 124-125; № 9, с. 147-148, за автографом, який зберігався у Горбаля.

Повністю твір опублікував І. Франко у Писаннях (т. 1, с. 140- 150), зазначаючи: «Друкується з автографа (власність проф. К. Горбаля в Перемишлі) по двом копіям: одна В. Сімовича у Чернівцях, а друга - самого д. Горбаля (власність тов[ариства] «Просвіта»). Крім сего, в нас у руках є ще дві копії сеї поеми, зроблені ще в 60-их роках, декуди повніші від Горбалевого автографа, в якім, здається, пропала перша картка (посвята), котру д. Горбаль і списав потім із пам’яті не зовсім докладно. Так само в тексті Горбалевого автографа деякі місця викрапкувані, а в моїй копії повні» (Писання, т. 1, с. 150-151).

Отже, з цензурних міркувань Федькович вислав К. Горбалеві неповний текст поеми. Цей автограф (із загубленим і дописаним рукою Горбаля початком) зберігається в ІЛ, ф. 58, № 36; тут же зберігаються Горбалева та Сімовичева копії (№ 35 і 37), а також одна з двох повніших копій, про які говорить І. Франко (ф. 3, № 3731). Є ще копія, зроблена маловідомим галицьким літератором Михайлом Ничаєм (ЛБ, ф. Народного дому, № 315).

У 60-70-х роках поема поширювалася у багатьох списках і була відома не тільки серед інтелігенції. Так, восени 1871 р. М. Бучинський повідомляв Ю. Федьковича: «Почувши Вашого «Новобр[анчика]», неписьменний Петро Дедерчук із Татарова (в публікації невпевнено: Татсугова (?).- М. Ш.) такий на Вас суд видав: «Сей спочув і виспівав цілий біль руськ[ого] народу!» (Переписка Михайла Драгоманова з Мелітоном Бучинським. Львів, 1910, с. 38). Пізніше Бучинський про цей епізод сказав докладніше: «Був се ідеальний тип гуцула, і коли ми йому читали «Новобранця» Федьковичевого в рукописі... то не знав він, як нас угостити. Тут газда ухопив на руки свого малого хлопчика і каже: «Будеш, сину, вчитися, аби-с так само знав переказати цілий біль руського народу!» Відтак показав нам свої «скритки», де переховував стародавню гуцульську зброю» («Літературно-науковий вісник», 1901, т. 13, кн. 1, с. 14-15).

Подається за вид.: Писання, т. 1, с. 140-150.

ЛУК’ЯН КОБИЛИЦЯ

Вперше надруковано в журн. «Зоря», 1891, № 1, с. 9-10, із пропусками з огляду на цензуру. Повністю поему надрукував І. Франко у Писаннях з анонімної недатованої копії. Цікава історія виявлення цієї копії. «І так,- повідомляв І. Франко,- 1879 р. (у Писаннях - 1878 р.- М. Ш.), переходячи попри лавку якоїсь перекупки на Краківськім (ринок у Львові.- М. Ш.), я побачив у неї досить грубий зошит 4°, писаний виразним руським почерком. Перекупка дерла з нього картки, завиваючи в нього черешні. Оглянувши одну таку картку, я побачив, що се народні пісні. Я відкупив у перекупки весь зошит за 10 кр[ейцарів] і знайшов у ньому, крім кількадесятьох народних пісень, переписаних десь у 60-их роках (кулішівкою) не звісно, де й ким (перших кільканадцять карток зошита пропало), також копії двох Федьковичевих поем: «Новобранчика» і «Лук’яна Кобилиці». Певно, тоді, коли писано сю збірку, ті поеми мались у автографах. А тепер автограф