Над Чорним морем - Нечуй-Левицький
- Борони боже! - аж крикнула Навроцька. - Моя Маня вчилась в приватному пансіоні мадам Роже і вчилась не для курсів, а для себе. Я навіть боялась дати її в панянську гімназію. Знаєте, ті гімназистки та курсистки бувають такі…
Навроцька не договорила, їй здавалось, що за тих курсисток нечля навіть говорити з порядними людьми.
- Правда, бувають такі, такі собі… гм… - і собі не договорив Фесенко й спустив очі на стіл, неначе засоромився.
- Одначе час би нам і чаю напитись, а горнична самовара не подає. Йди, Маню, проходись з паном Фесенком по садку, поки я звелю подать самовар.
Це стара Навроцька дозволила дочці таку вже вільність, що дочка на неї аж очі витріщила: «Невже, мов, я оце піду гулять сама без мами з паничем?» - неначе питали її очі в мами.
Навроцька встала й почвалала помаленьку в гостиницю. Фесенко схопився з стільця, надів циліндер, кинув зручним махом на плечі пальто з смугнастою підбійкою й попросив Маню на гулянку. Навроцька пішла в свій номер, звеліла горничній подати самовар, а сама стала за завісою коло одчиненого вікна й кмітила звідтіль за Фесенком та Манею. Вона чогось боялась, щоб Маня часом не дременула кудись, не сіла з Фесенком на пароход та не чкурнула в Одес.
Фесенко й Маня пішли стежкою, що йшла між акаціями до монастирських стін.
«Може, ця Маня тільки так собі зверху свята та божа, а в душі така розумна, гостра та начитана, як і її сестра Саня, - подумав Фесенко. - Вони ж з одного кодла, і не може бути, щоб Саня не напахала її своїм душком… Коли б часом не опектись, як я опікся од Сані».
I Фесенко задумався. Він не знав, з чого почати розмову. «А що як почну розмову за рожі та лелії, а вона мені дасть одкоша, як ота гостра Саня? - подумав Фесенко. - На кожний раз почну з поважних, високих матерій».
- Ваша сестра дуже розвита особа, начитана, дуже здатна до наук. Вона космополітка, любить усякі абстракції, теорії, та сьогочасні ідеї, та високі принципи, - почав Фесенко.
«За що це він мені торочить? Щось мені невтямки, - подумала Маня. - Що то за слова - космополітка, аб… аб… стракції, теорії?» - насилу вимовила ці слова Маня в умі.
- Гм… еге, - одказала Маня, зроду не охоча говорити. Щодо мови вона вдалася трохи в свого батька.
- А ви космополітка чи націоналка? Яких теорій та принципів ви держитесь? - чеплявся Фесенко.
Маню вразили ті терміни.
«Це неначебто французькі слова, - подумала Маня. - Треба покликати на поміч французьку граматику…» Вона кинулась в думці до французької граматики, в французьку етимологію, і не знайшла там тих слів. «Ой лишко! За що це він мене питає?» - подумала вона, а потім сказала:
- Ми… ми цього не вчили в мадам Роже.
Фесенко зареготався в душі й прикусив червоні губи.
- А ваша сестра таки любить ці терміни, - сказав Фесенко.
«Що ж то Саня любить таке чудне? - подумала Маня. - Якісь терміни… гм… чи не турецькі якісь мінарети?»
- Еге… любить, любить, - обізвалась Маня.
- Чи ваша сестра часом не соціалістка? - спитав Фесенко.
- Егеж, спеціалістка. Папа часом каже, що Саня спеціалістка, бо любить вчити в школі, каже, що й я спеціалістка, бо люблю малювати, - обізвалась Маня.
- Ви мене не так зрозуміли, Маріє Харитонівно. Я не кажу за спеціальність вашої сестри. Що вона добра спеціалістка в педагогії, я тому добре відомий. Я кажу, що ваша сестра, хоч молода, а вже знає добре усякі соціальні ідеї, цікавиться теоріями. Мабуть, багато читала й знає усякі теорії, - сказав Фесенко.
- Авжеж знає, бо вона добре вчилась в гімназії. Вона має золоту медаль. І в нас в пансіоні вчили теорію поезії і прози, - бовкнула Маня.
Фесенко насилу вдержався й трохи не зареготався голосно. Щоб не засміятись, він голосно кашлянув.
«Це чиста провінціальна дурепа! В пансіоні мадам Роже в Кишиневі нічого не робили, погано вчились і тільки байдики били та французьку мову вчили», - подумав Фесенко.
- Чи ваша сестра любить ті теорії ради самих теорій, чи прикладає їх до практики? - знов спитав у Мані Фесенко.
Маня вже зовсім не розуміла, за що він говорить.
«Ой боже мій, як він говорить по-вченому! Нічого не втямлю!» - подумала Маня і нічого не одповіла. Бідна дівчина оглядалась на всі боки, неначе шукала матері для помочі.
«Ну, це не Саня! - подумав Фесенко. - Повертай цабе, бо соб нікуди. Дуже високий тон я взяв для цієї дуринди. Тепер сміливо можна починати розмову про лелії та рожі».
- Ви, мабуть, тепер багато читаєте? - почав Фесенко трохи перегодя. - Місцина така гарна: море, скелі, акації, кораблі, білі вітрила. Поезія кругом! Самотина, тиша!
- Еге! - обізвалась несміливо Маня. - Тільки мама не дозволяють мені багато читати. Кажуть, що книжками можна очі збавить. Саня не слухає мами, читає багато, та ще й вечорами, і через те в неї очі вже болять; вона часом надіває окуляри.
- Оце негарно, як молоденька й гарна панна, як ви, та надіне окуляри. Ця штука належиться до старих. Бережіть свої очі. В вас такі пишні, ясні очі, яких я ще й не бачив ні в кого, - сказав комплімент Фесенко.
Маня почервоніла. В неї почервоніло навіть чоло, а щоки неначе зайнялись.
- Я тепер читаю Гоголя… але… але мама каже: паннам ще не годиться читати усього Гоголя, - несміливо обізвалась Маня.
- А Шевченка ви читали? - спитав для штуки Фесенко, щоб випитать в неї погляд на українщину.
- Ні, не читала. В папи є Шевченків «Кобзар», але мама казала мені, щоб я його не читала: каже, що він написаний мужицькою мовою. Мама все дає мені французькі книжки, - сказала Маня.
«Буде саме така жінка, якої мені треба: не знає ніяких тих теорій та ідей, нігде мене не скомпромітує, не опоганить. Але щоб доладу розговоритись з нею, треба братись або до музики, або до рож та лелій», - подумав Фесенко.
- Як же оце ви покинули дома в Кишиневі свої квітки? Хто ж їх там доглядатиме? - спитав Фесенко.
- Ми повиносили вазони в садок і сказали, щоб наша горнична поливала. Квітки не пропадуть. Мама просила одну даму, що живе на нашій вулиці, наглядати, - сказала Маня.
- Гарні в вас вазони?