Дикий ангел - Коломієць Олексій

А сьогоднi просто щастя: прийшов, заключив контракт, могорич, i тут дружина. От iсторiя з епiлогом. Давайте вип'ємо всi. (Бере пляшку, наливаѕ).

П л а т о н (забирає пляшку). Встигнемо.

М а л я р. Уже жаль стало. От чоловiк!

П л а т о н. Встигнете випити, а зараз поговорiть... Вам е про що поговорити.

Довга пауза. Федiр i Клава зрозумiли, на що натякнув Платон. А Маляр не розумiє.

М а л я р. Хитрун Платон Микитович, влаштував театр на дому. Хоче цiкавих iсторiй послухати. Ось я розповiм одну: у СМУ-3 хлоп'яга дiзнається, що товаришок до його жiнки, скажем, не байдужий, вона теж взаємно... Що робить хлоп'яга? Купує дружинi квиток на БАМ i каже: "Їдь, там прохолонеш, подумаєш, повернешся через рiк, станеш передi мною навколiшки, а я подивлюся, простити тебе чи нi". А що було далi — не вгадаєте! Вона взяла квиток i поїхала, а далi... Ще дивнiше! Його дружок теж махнув на БАМ. I зовсiм уже незрозумiле. Чоловiк кинув усе i дременув за ними... Що там мiж ними трьома вiдбувається в тайзi, мабуть, тiльки ведмедi знають. От вам iсторiя з епiлогом! Сподобалось?

П л а т о н. Сподобалося.

М а л я р. А тепер — дiло! Триста цiлкових... П'ять днiв... Я знаю, що ви тугодум. Завтра забiжу, скажете — так чи нi. Ходiм, Клавочко.

П л а т о н. Може, ще в кого є iсторiя з епiлогом?

М а л я р. Ще пляшку на стiл, i в мене вистачить iсторiй до свiтанку. (Наливає чарку). Клаво, пий для спiльностi духу. Сердься, Клавочко, але люби мене. (Цiлує).

Пауза.

К л а в а. Я люблю Федора.

М а л я р. I я люблю Федора, хороший хлоп'яга. (Хотiв випити, потiм поставив чарку). Клавочка жартує, хороша ознака.

К л а в а. Я не жартую. Федiр — дорога менi людина, я все —думала, як це тобi сказати, i ось тепер ти знаєш все.

М а л я р. Що за театр?! Що за комедiя? Позбиткуватися вирiшили над п'яним. Та я тверезiший вiд вас усiх, тверезих! А п'ю, бо хочу, бо так душi хочеться!.. Я живу!.. Живу сьогоднi!.. П'ю сьогоднi!.. Завтра — нiхто не знає, яке воно буде. Що таке завтра? Його може й не бути. Бомбочка... атомка шарахне — i немає Федора, нi стола, нi мене, нi навiть Клави, навiть Платона Микитовича теж... Тiльки купка попелу. Немає нiкого на свiтi. Нi амеби, нi президента!

К л а в а. Ти зрозумiв, що я тобi сказала? Люблю Федора...

Пауза.

М а л я р (iншим, протверезiлим, недобрим голосом). Мене розлюбила Клава-Клавочка. Я ще тебе називав муращечкою, ха-ха... Чого, мурашечко, розлюбила?

К л а в а. Ти божевiльний! Не можу бачити щодня вдома божевiльного.

М а л я р. Бив? Щипав? Кусав?

К л а в а. Тихий чи буйний, але п'яний, божевiльний. Божевiлля твоє не злюбила, а потiм зненавидiла.

М а л я р (пiдвiвся, пiдiйшов, наче краще хотiв роздавитися Клаву). Колись цей божевiльний купив тобi червону шкIряночку, ти одягла i, щоб побачити себе у дзеркало, стала на табуретку... Понаравилося, сподобалося, прямо з табуретки повiсилась у мене на шиї. Ледь не задушила, цiлувала: "Коханий, рiдний мiй трудiвник, спасибi..." Пам'ятаєш?

К л а в а. На першому курсi. Восьмого березня...

М а л я р. А квартиру менi дали, я її розмалював пiд бурштин, пiд синь небесну... Руки цiлувала, ха... ха... Мурашко, було?

К л а в а. Було.

М а л я р. Федоре, подивися в мої очi: що ти в них бачиш?

Ф е д i р. Вилупкуватi.

М а л я р. А Клава побачила, що то озера, а в них iскорки сонця... Так, бувало, говорила, точно так, у мене пам'ять гостра, i мрiяла, аби донька була на мене схожа. Так i сталося — схожа, особливо очима. Тепер мурашечка-хвойдоч-ка переметнулася... Тепер Федiр — коханий-рiдний, у нього озера, i в них плавають сонця... Тепер мрiятиме, щоб на нього були схожi дiти... ха... ха...

Пiдленький, довгий смiх. Федiр не витримує, пiдвiвся, пiдiйшов до Маляра.

П л а т о н. Сядь, Федоре!

К л а в а. Кохала, було. Потiм ти почав кожного дня давати коханню отрути по краплi, по крапелинi. Труїв, труїв... Я його лiкувала, рятувала, ночами над ним плакала, а воно все кволiшало i померло.

М а л я р. Де ж ти його поховала? Пiду на могилку погляну, пом'яну, вип'ю, загородочку, пам'ятничок поставлю.

К л а в а. Кохання там, де народилось, там i хоронять. У серцi!

М а л я р. Поетеса, а я й не знав. А може, не поетеса, а просто шлюха! (І вже зовсiм iншим голосом). Пора додому! Донька сама боятиметься.

К л а в а (пiдвелася). Пора.

Маляр виймає iграшкову машинку "Волгу", заводить її i ставить на стiл. Iграшка об'їхала стiл.

До побаченая. Дякую за чай! (Швидко виходить).

Маляр схопився услiд за Клавою, але Федiр заступив йому дорогу.

Ф е д i р. Не смiй! Не смiй доторкатися Клави, Маляре! Не один, сто вас, малярiв, стане мiж нами — всiх змету! Люблю Клаву... Вона моє життя! (Виходить).

М а л я р (аж задихнувся, аж знесилiв вiд лютi. По мовчанцi з неприхованою ненавистю). Платоне Микитовичу, оце так ви надумали розважитися, театр на дому? А я й справдi подумав — потрiбен ремонт, могорич приготував старий... Наслухався її, тепер мене послухай! Усе, що вона тут натякала, Клава, Клавочка, квiточка, мурашечка, я зiбрав усе! Зiбрав до останнього слова i поверну, запхну їй в горлянку, щоб не було охоти знову пускати їх на волю вольну!.. Я це зроблю! Бо це наше сiмейне дiло! А коли ви, поряднi люди, Ангели, будете руйнувати моє гнiздо, я вашi крила вогнем обпалю! Любить, не любить — хай це нiкого не обходить. У мене сiм'я, дочка! А Федоровi своєму передайте: боротися з ним не буду, вiн сильнiший. Боротися не буду, а вбити — вб'ю! (Пiдводиться, криво посмiхнувся). Iсторiя з епiлогом!. А хто її розповiв? Я? Федя? Клава? НI! Ти мовчки розповiв, старий каїн! Ти!. (Посмiхнувся), Iсторiя з епiлогом.

Завiса

ДIЯ ДРУГА

КАРТИНА ДРУГА

Подвiр'я. Платон майструє. Заходить Крячко.

К р я ч к о (сiдає на ослiнчик). Дай випити!

П л а т о н (кивнув на пляшку). Пий, якщо там лишилося!

К р я ч к о. Не того, валер'янки...

Платон iде до хати.

Все частiше й частiше хапає. (Бере пляшку). Чим це вони запивали? Може, могорич давали Маляру, щоб жiнку уступив Федоровi...

Входить Платон, подає шкалик i чашку з водою.

П л а т о н. Скiльки крапель? Тридцять? (Подає Крячковi).

К р я ч к о (випиває). Бридке! Це вже мене втретє чи вчетверте так. Начебто гвiздок пiд лопатку. (Пауза). Хочу, Платоне, поговорити, як далi жити. Тебе трохи дiти трусонули... Тепер i мене краще зрозумiєш. Учора ввечерi мого взяли. Назюзюкався, бешкетував... Пострижуть, мiтлу в руки i — пiдмiтай на виду у всiх... Що робити? Ну що?.. (Бере чашку, виливає рештки горiлки, п'є). Як менi, батьковi, в такiй ситуацiї? Говори... Ти ж думаєш, що ти розумний, то говори... Що робити? Вiн на виду у всiх вулицю пiдмiтатиме, а менi?

П л а т о н. Дiстань i собi мiтлу, станьте вдвох поруч i пiдмiтайте.

К р я ч к о. З якого це ти боку заїжджаєш?

П л а т о н. З того, що треба.

К р я ч к о. Нi, не туди вернеш. Ось я скажу! У вихованнi молодi помилочки були i є. Учиться, бовдур, нiкудишньо, а йому все рiвно трiєчки ставлять. Бо школа змагається з iншою школою — треба перемогти в успiшностi. Не вчив i не учить, а його переводять з класу в клас, бо треба перемогти в соцзмаганнi. В комсомол затягли, бо треба, щоб зростала органiзацiя... Вiзьмемо мiлiцiю... Ось мiй потрапив у погану компанiю. А чому ця компанiя iснує? Бо мiлiцiя ходить — руки в кишенi. А нема того... Зустрiв мiлiцiонер хулiгана — по макiтрi, по макiтрi! А вiн засюрчить i тiкає. Ось тобi страж порядку.

П л а т о н. А ти сам пробував сина по макiтрi?

Пауза.

К р я ч к о. Уже не подужаю... Та й жаль. Змалку треба було вчити. Але як?

П л а т о н. Трудом! Здорову руку прив'яжи, щоб вона не рухалася мiсяцiв зо два, а потiм вiдв'яжи, склянки води до рота не донесеш нею. А коли твiй син не два мiсяцi, а двадцять рокiв нiчого не робить, то ясно — калiкою став... Їсти, пити хоче, а робити — нi. Калiка з калiк.

К р я ч к о (спалахнув). Iнших учиш, а в самого... Федiр з докторшею... Молодшого з жiнкою прогнав! Мабуть, царство твоє вже розвалилось, а, я все ходжу сюди на екскурсiю — на останню сiмейну монархiю дивитися. (Пауза). Твої ж трудилися! Ти ж їх з трьох рокiв примушував трудитися, а тепер — що?! Ну що? Ти для них нуль без палички! Десять нулiв без палички! Нiчого в тебе вчитися, i не хочу! Бувай здоровий! Мене учить, а в самого розпадається монархiя.

Перемiна свiтла.

Ранок. Уляна порається бiля столу. Платон сидить осторонь, розглядає Павликову куртку.

У л я н а. Базар був хороший, i м'ясо дешеве, i городина, я й для Крячка купила дещо. А машин тих понаїздило i з города, і з села... Один у "Ладi" поросят привiз продавати.

П л а т о н. Гудзики прикрiпи, а то загубляться, таких не знайдеш. Це ж нiмецькi.

У л я н а. Забув покласти.

П л а т о н. Забув, та й усе.

У л я н а. Питаю, куди ж ви? Куди, Павлику, а вiн мовчить... Сiдає в автобус... Кажу, заходь, а вiн мовчить! I вона, горобеня, горнеться до нього. Вигнали дитину! I бог, i люди нам не простять.

П л а т о н. На самостiйне життя пiшов.

У л я н а. Душi в тебе немає!

П л а т о н (пiдiйшов, увiмкнув репродуктор, тiльки почув: "Поставьте ноги на ширину плеч" i вимкнув). Люди давно працюють, а воно каже: "...ноги на ширину плеч".

У л я н а. Де їстимуть, де житимуть, що одягатимуть?

П л а т о н. Женився... думав.

У л я н а. Надiявся, ми допоможемо.

П л а т о н. Чого це ми? Їм у вiсiмнадцять рокiв Конституцiя дала право вибирати, а в дцадцять один воно може бути членом уряду. А я б записав: "З шiстнадцяти рокiв — їсти свiй хлiб!" (Пауза). Iнакше все нанiвець пiде. Нi газети, нi кiно, нi збори, нi лекцiї не допоможуть! Коли до роботи не призвичаєне, то калiка.

У л я н а. Наш Павлик непризвичаєний! Грiх так i думати.

П л а т о н. Значить, проживе.

У л я н а. Ми в молодостi набiдувалися. Хай би хоч дiти...

П л а т о н. "Ми набiдувалися", "Хай хоч дiти"! Це якийсь ворог Радянської влади придумав, аби дiтей розбещувати. Бiдувати — одне, а працювати — iнше. I жити треба не ябияк, а добре, багато, — вкоренятися в життя, щоб усе було і про запас було. I це не грiх. Заробила моя сiм'я на "Запорожця", а державi два "Запорожцi" ми заробили; телевiзор — їй два телевiзори. Бiльше ми робим — краще державi. Бiльше труда — мiцнiша держава. Арифметика простiша простого.

У л я н а. Лiда завтра їде, я купила сала — у них такого не знайдеш, — кiлограмiв зо три, i ще дещо.