Дикий ангел - Коломієць Олексій

Всi на одних правах.

Т а н я. Ви, тату, як пiшли на пенсiю, то ще поскупiшали.

П л а то н. Поскупiшаєш. Бач, поганенько ми цей мiсяць потрудилися. Не пiдеш, Павлику, на завод... Запишешся у тi бригади, що на Пiвнiч їдуть.

У л я н а. На Пiвнiч?

П л а т о н. Пiвнiч теж земля, i наша земля.

У л я н а. Ти б свою дитину i в пекло послав, аби бiльше грошей. Не даєш відпочити.

П л а т о н. Пiсля яких трудiв? Десять мiсяцiв з портфельчиком бiгав... Натомився! Нещодавно по телевiзору бачив — вручали школярам ключi вiд Артеку. Серед тих дiтей були такi здорованi, що їм би камiння бити, а їх вАртек! Тепер їм ключi вiд Артеку, а там вiд Сочi, а потiм без ключiв труситимуть батькiвськi кишенi... I кишенi, й душi. Подавай їм життя розвеселе!.. (Пауза). Досить розмов. Обiдати! Наливай, Федоре, пива.

Л i д а. Може, вина?

П л а т о н. Хай стоїть — не пропаде. А ти чого, Павлику, задумався? Пообiдай, а потiм думай, коли є про що.

Федiр наливає в бокали пиво.

У л я н а. Як же не думати — на Пiвнiч дитину посилаєш. Там, мабуть, i лiтом холодно. Захворiє.

П л а т о н. Може, в Артек його?

У л я н а. Знали нашi дiти Артек? Оно! (Жест). В отiй майстернi з трьох рокiв.

Т а н я. У нас гостя, а ми сiмейнi чвари завели... Перенесемо це питання, як кажуть у мiсцевкомi, на iнше засiдання.

У л я н а. На Пiвнiч! А в що одягнути дитину?!

П а в л й к. Нiкуди я не поїду.

П л а т о н. Це ж чому?

П а в л й к. Є причина.

П л а т о н. Говори.

П а в л й к. Я вам потiм скажу.

П л а т о н. Говори, тут усi свої — шпигунiв немаѕ.

Пауза.

П а вл й к. Я женюся!

Пауза.

У л я н а. Дурнi жарти.

П л а т о н (зупинив довгий погляд на синовi). Прийде час — женишся.

П а в л и к. Я без жартiв.

П л а т о н. Я теж. — Будемо ми сьогоднi обiдати чи нi? (Бере в руки бокал). Якщо тобi, синку, й прителiпалася в голову ця думка — викинь її геть! Закiнчиш iнститут, попрацюєш, щоб у гаманцi завелося, а тодi й женися. Iнакше як жити?

П а в л и к. Якось проживу.

П л а т о н. Десять тисяч виграв на лотерею? Женитися захотiв, жовтодзьобий!

У л я н а. Ти, батьку, не гримай на дитину. Сказав — не дозволю, i досить.

Ф е д i р (подає Павлику бокал). Випий, чим дражнитися.

П а в л й к. Ми вже записалися.

Присутнi враженi словами Павлика. Лише Платон, мов i не почув, навiть голови не повернув у бiк сина. Повiльно, занадто повiльно випив своє пиво.

Т а н я. Може, й весiлля згуляли?

П а в л й к. Згуляли!

У л я на. Люди добрi, що ж воно робиться в свiтi бiлому?

Т а н я. Нiчого особливого — дитя женилося!

У л я н а. Павлику!..

Ф е д i р. Вiн правду каже.

У л я н а. Як же так, без батькового дозволу?

Т а н я (наспiвує).

I сказала стиха мати:

— Хоч женитись, спитай тата...

П а в л и к. Знав... не дозволите.

Ф е д i р. Своїм сказати треба було.

Л i д а. Звичайно, безглуздо одружуватися, не маючи нiчого за душею. Але ж кажуть: з милим рай I в куренi.

П л а т о н (не витримав). Ледар i дурень надумали таке безглуздя. "В куренi". В куренi живуть злиднi, а злиднi перегризають горло коханню, хоч би яке воно було! Є в тебе дах над головою?! Зможеш' прогодувати, одягнути дружину свою? Женися! А нi-зайцем бiгай по свiту, хоч цiлий вiк бiгай! Думав, як жити?

П а в л и к. Думав.

П л а т о н. З чужої миски годувати дружину?

У л я н а. Прогодуємо — не збiднiємо...

Т а н я. Напалися на хлопця. Може, невiсточка така красуня, що всi навколiшки перед нею станемо. Де вона тепер, Павлику?

П а в л и к (подивився на годинника, непевний жест). Тут чекає.

Т а н я. Хай зайде.

Всi ждуть, що скаже батько, але той мовчки обiдає.

Л i д а. Незручно. Дружина тебе чекає, Павлику... Розписалися — то вже дружина.

П а в л и к (ще вагається). Тату...

У л я н а. Клич.

Павлик глянув на батька — швидко вийшов.

Т а н я. Тату, ти при нiй не гримай на Павлика, вiн же тепер мужчина.

Ф е д i р. Ну й Павлик...

Т а н я. Заздриш? Павлик уже жонатий, а ти...

Ул я н а. Вгамуйся, Таню!

Т а н я. Молодець Павлик! Одружився тихо, мирно, мовчки.

Ф е д i р. Так не можна.

Т а н я. Коли будеш з татом радитися про своє одруження, поклич мене, хочу послухати.

Вривається дика пiсня "Мой дед-разбойник". Таня пiдбiгає до телефону, набрала номер.

Т а н я. Ванько, перестань! Ми ще обiдаємо!.. Що?.. Не твоє дiло. Виключай! (Вiшає трубку).

Музика затихає.

Л i д а. Заскочила блискавка i в нашу фортецю.

Т а н я. Ще буде грiм.

Заходить Павлик i майже тягне за собою Олю. Зупинились. Оля, тендiтне дiвча, виходить наперед, але ще тримає за руку Павлика.

Оля. Добрий день!

У л я н а. Здрастуй. (Пауза). Як же тебе звуть, дiвчино?

О л я. Оля.

У л я н а. Просимо до столу.

Л i д а. Сiдай, Олю, бiля мене. — Я теж їхня невiстка. Двi невiстки на одному стiльцi. Тiсно, але зручно, у випадку чого, вдвох вiдбиватися будемо.

Оля несмiливо сiла.

Пообiдаємо, розмова краще пiде.

О л я. Я... ми недавно з Павликом пирiжки їли.

У л я н а. Скiльки ж тобi рокiв, серденько?

О л я. Вiсiмнадцять.

У л я н а. Раненько замiж побiгла.

О л я. Павлик сказав, то й побiгла...

У л я н а. Весiлля нiби було? Де ж ви гуляли? ,

О л я. У нашому гуртожитку, в тринадцятiй кiмнатi.

Т а н я. Тринадцята кiмната! Гарний початок сiмейного життя!

У л я н а. Учишся?

О л я. У медшколi, на другому курсi.

Т а н я. Чудово!

Л i д а. Ось i моє вино знадобилося. Вип'ємо за здоров'я молодих. Таню, давай чарки, а ти, Федоре, вiдкоркуй пляшку.

Федiр бере пляшку, давиться на батька, нiби питає дозволу. Таня вносить чарки, ставить на стiл, Федiр наливає.

Т а н я. Оце суботонька!

Л і д а. Олю, ти повинна звикнути до цiєї прекрасної сiм'ї, люди дуже гарнi, але мовчкуватi, за винятком мого Петра.

О л я. Павлик теж говорить...

Л i д а (пiднiмає чарку). За здоров'я молодих! Щоб були вони дружнi та щасливi.

Всi випивають, тiльки двоє, Оля та Платон, тримають чарки, дивляться одне на одного. Врештi Оля торкнулася губами й поставила чарку, а Платон Микитович випив до дна.

У л я н а. Павлику, чого ти нiби не вдома?.. I Олi стiлець би винiс,

Павлик виносить табуретку, але Федiр забирає її собi, а стiлець ставить Олi.

Якось перед людьми нiяково — скажуть, потай женили сина.

Т а н я. Заново переженимо. Хто там бачив весiлля в тринадцятiй кiмнатi? А тут: таксi з прапорцями, "гiрко" кричатимуть, "Запорожець" по районних базарах побiгає, понавозить дешевої свинини, тато розкошелиться, видасть зi своєї скарбницi карбованцiв... Скiльки, тату?

У л я н а. Ти б менш торохтiла.

Ф е д i р. Ольго, а батьки твої де?

О л я. Мама в Iванкiвському районi медсестрою працює.

Ф е д i р. А батько?

О л я. Не знаю. Утiк, ще як я маленькою була.

У л я н а. Мама знає, що ти замiж вийшла?

О л я. Ми з Павликом ще їй не казали.

Платон Микитович пiдвiвся, пiшов до хати.

Т а н я. Ти, Олю, вже зорiєнтувалася, хто є хто? Я — Таня, сестра твого Павлика. А це — Лiда, дружина нашого старшого брата Петра. А ото, до хати пiшов, Павликiв тато. Наш батько!

Л i д а. Здається, гроза пройшла мимо. Платон Микитович угамувався.

У л я н а. Якби-то.

Л i д а. I все ж весiлля будете робити чи ото, як було в тринадцятiй, так i залишиться?

Ф е д і р. Хiба ж то весiлля? Треба, як у людей.

У л я н а. I так усi про нас говорять: "Скупi, корисливi" та всяке...

Та н я. Мабуть, оригiнальне весiлля було в тринадцятiй. Ти, Олю, й фату одягала?

У л я н а. Вони такi дорогi тепер.

О л я. Ми з Павликом не купували фати. Я позичила в одної дiвчини. Вона вже тричi замiж виходила,, а фата нова-новiсiнька.

Т а н я. Мамо, допитайся, може, й Федiр уже оженився, то щоб весiлля разом. Меншi витрати будуть.

У л я н а. I чого ти до Федора причепилася?

Т а н я. Вiн знає.

Ф е д i р. Багато говориш, Таню. Якби стiльки ще й робила.

Т а н я. Все вимiрюєш одним аршином. Жити, Олю, в нас тобi буде добре, але й робити змусять, як каторжну.

У л я н а. Що ж, буде як буде!.. Ти, Олю, збирай свої речi та переходь до нас. Федiр завтра вiльний, допоможе перевезтися.

О л я. Я сама. У мене чемоданчик легенький... Я його взяла з собою, вiн там, бiля ворiт.

Т а н я. Ще хто вкраде посаг... Неси до хати.

О л я. Я все забрала, Павлик так сказав. (Вибiгла).

Л i д а. Пощастило — на весiлля .потрапила.

У л я н а. На ту недiлю, гадаю, упораємося. Напишемо, щоб i Петро приїхав.

Л i д а. На весiлля приїде.

У л я н а. Ох, Павлику, Павлику, не сказав батьковi. Що вiн тепер думає про тебе?

Л i д а. У батькiв серце добре.

Входить Оля з невеличким чемоданчиком, з вузликом книжок i зошитiв.

О л я. Це мої речi. А це — книжки й конспекти. Павлик сказав усе захопити.

Т а н я (усмiхнулася). Ось ми вже й переїхали.

Л i д а. А жити де будете?

О л я (глянула на Павлика). Павлик... ;

У л я н а. У нас, а де ж iще...

Т а н я. Я до мами в кiмнату, а вони в моїй.

Входить Платон з двома чемоданами в руках, поставив бiля столу.

П л а т о н. Ось твої речi, Павле. (Виймає грошi). Ось дев'яносто сiм карбованцiв, це з твоїх лишилося. Бери — i в добру путь! Живiть!

У л я н а. Куди ти його випихаєш?! Отямся, Платоне!

П л а то н. Сам себе випхав. Оженився, своя сiм'я, своє життя. Не радився з нами — виходить, у нього свої плани. Обрав дорогу-хай iде!

У л я н а. Горенько! Куди ж їм iти?

Пауза. Тиша.

О л я. Павлику, то кидай мене, раз тебе з дому проганяють.

Ф е д i р. Тату, хай поживуть...

Т а н я. У нас же мiсця — хоч танцюй.

П л а т о н. Вибрав свою дорогу, хай iде, i квит! (До Павлика). Отак, синку! Живи своїм розумом. (Сiв до столу, обiдає).

Нiма сцена. Всi враженi вчинком Платона. Оля пiдходить до Павлика.

О л я (тихо). Може, ти лишайся, а я пiду.

П а в л и к (бере чемодан). Ходiмо?

Оля i Павлик виходять.

У л я н а. Синку, почекай! Платоне, зупини! Павлику! (Вибiгає),

Ф е д i р. Це вже занадто, тату. (Виходить).

Т а н я. Феодалiзм! (Вибiгає).

Л iд а. Сумнiваюся в мудростi вашого вчинку, Платоне Микитовичу.

П л а т о н (випив чарку). Не втручайся, Лiдо. Павлик мiй син. (Iде до хати).

Л i д а. Невже ви любовi й жалю до сина не маєте? Куди вони всi?.. (Виходить з двору).

З хати виходить Платон з курткою в руках.

П л а т о н. Як же я забув куртку покласти?.. Повернеться, вiзьме... Не повернеться... (Пауза). "Жалю не маю", "Не люблю своєї дитини"... Може, й вона мене не злюбить. (Виходить майже на авансцену). Що скажуть люди? Бува, батьки купують любов своїх дiтей.