Дикий ангел - Коломієць Олексій

Поки малi — за iграшку, за морозиво, потiм п'ять, десять копiйок, двадцять, карбованець, троячка. Потiм дитя вже саме лiзе до них у кишеню! А потiм жiнку приведе — годуйте! "Коли хочеш, батьку, щоб тебе любили, не пручайся..." На це я не пiду! "Прогнав сина"! Нехай його життя поколесить, поморозить, попече! Життя — не батько, не мати — подарункiв не робитиме. "Жалю не маю"! А без мене хто його жалiтиме? Люди? У них своїх клопотiв повно.

Заходить Л iд а.

Л i д а. Пiшли до автобусної зупйнки... Куди дiнеться ТIавлик зi своєю дружиною?

П л а т о н. Його дiло!

Заходить Крячко. Вiн тут частий гiсть. Сiдає на ослiнчику, старанно зачiсується, лише-пiсля цього звертається до Лiди.

К р я ч к о. У гостi, Лiдо?

Л i д а. У гостi.

К р я ч к о. Тодi здрастуй.

Л i д а. Доброго здоров'я.

К р я ч к о. Петро живий-здоровий? У начальствi? Я оно з Платоном у найвищому начальствi — пенсiонери! Живемо найкраще — на всi грошi! Балакаємо i розважаємось на весь розум, який ще лишився! Нiхто вже нiчого не додасть i не вiдбере! Дивлюся: пiшов Павлик з чемоданом, догадуюсь — погнав Платон кудись хлопця грошi заробляти. А навiщо тобi, Платоне, грошi? У тебе й так добра всякого на десятьох. Ось я тебе знаю без малого тридцять рокiв, i все тобi мало. Робиш, заробляєш, приробляєш, надурочнi, премiальнi... На пенсiї, а влаштувався ще в хлiбний магазин приймальником. Уночi товар приймає, або сам, або Федора посилає, аби шiстдесят карбованцiв придбати. Такi, як ти, Платоне, оббирають державу, як липку.

Л i д а (наливає). Випийте, дядьку, пива.

К р я ч к о. Випий пива, а в Платона кров закипить— добро його пропало... За копiйкою вiн не те що нахилиться, а ляже!.. Була революцiя, полiтгуртки, наглядна агiтацiя, п'ятирiчки, соцзмагання... А Платон вистояв зi своєю iдеєю — гони копiйку.

Л i д а. Живеш, то треба й заробляти.

К р я ч к о. У мене оно будиночок гiрший, нiж у Платона, не маю нi "Запорожця", нi кольорового телевiзора, нi ощадної книжки... Я не капiталiстичної фiлософiї — мною не керує копiйка...

Платон засмiявся.

Що з тобою? Ти ж раз на рiк смiєшся...

П л а т о н. Злиднями люди хизуються...

К р я ч к о. Не злиднями, а соцiалiстичною свiдомiстю. Я не голодний i не голий, що менi треба? (Наливає пива. Випиваѕ. Знову сiв на ослiнчик).

П л а т о н. У тебе. Крячко, свiтогляд, як у тої кози: влiтку пасеться, а взимку їсть, що дадуть.

Лiд а. Живiть ви по-своєму, а Платон Микитович буде по-своєму.

К р я ч к о. Нi, я все життя активiст! Поки на заводi працював — на зборах його чистив. А тепер доводиться iндивiдуально. Усе б йому простив, а за те, що жмикрут, — простити не можу. На фронтi в одному взводi служили. Платон улiтку в ранцi шапку носив. I тут, бачив, людям каструлi, вiдра клепає, майструє. Усе дбає, усе мало. Сто рокiв проживеш? Нi! Правда, ти мiцний, як дуб, може, й проживеш до ста.

П л а т о н. Чого прийшов?

К р я ч ко. П'ятiрку до пенсiї.

Платон дає грошi.

Воно й не личить брати в пiдсудного... Але до суду вiддам. Куди синок майнув? Менший. Може б, i мого прихопив, нiяк до роботи не прилаштую.

П л а т о н. Бо злодiй.

К р я ч к о. Що?

П л а т о н. Злодiй твiй син!

К р я чк о. Як ти смiєш! Вiн своє вiддасть, не те щоб украсти.

П л а т о н. Не працює, а їсть-значить, злодiй. Не заробив, а тринькає — злодiй.

К р я ч к о. Моє їсть — не твоє.

П л а т о н. Гiрший за того злодiя, що нишком краде, по ночах, бо твiй — серед бiлого дня...

К р я ч к о. Куркуляка! Йому i мого добра жаль.

П л а т о н. Усе державне, усе наше, i все моє!

К р я ч к о. З такою формулiровочкою ти завтра не те що пустирчик цибулькою висадиш, а всю дорогу. Ну, за цю справу я тобi ще на судi покажу.

Л i д а. Про який ви суд, дядьку Крячко?

К р я ч к о. Розумiєш? Ото ж (жест) обiч дороги такий пустирчик був. Ми збиралися там стенд поставити. Намалювати, написати, яким стане селище за п'ятирiчку. А Платон i прихватив той пустирчик-цибулькою, кропом засадив. Управи'на нього немає. Будемо товариським судом судити. Я виступатиму громадським обвинувачем. Я вже там виллю душу... Скоро їдеш, Лiдо?

Л i д а. Днями.

К р я ч к о. Я пiшов. Щось серце коле.

Л i д а. Я теж пройду в магазин.

Лiда й Крячко виходятiь. Платон лишається сам.

П л а т о н. Пташка — i та гнiздо в'є, щоб і вiтер не звалив, щоб i дощ не залив, щоб i тепло пташенятам було. Крячко i пташцi сказав би: багатiєш! Народилася людина — то й живи! I добре гнiздо своє клади, щоб і дощ, i вiтер, I холод не страшнi були тобi.

Заходить Клоков, зупиняється на вiдстанi, придивляється до Платона. Клацає фотоапаратом. Платон мовчки спостерiгає за ним.

К л о к о в. Доброго здоров'я. Якщо не помиляюся, Платон Микитович Ангел? А я Клоков, з газети. Ось...

Простягає посвiдчення. Платон навiть не подивився.

Хотiв ближче з вами познайомитися. Дещо менi вже вiдомо. Стаж роботи, висока квалiфiкацiя. Син i дочка на заводi. Словом, потомствена робiтнича сiм'я.

П л а т о н. Так.

К л о к о в. Попередньо хочу з'ясувати кiлька питань. Але домовимося, вiдповiдати так, нiби ви розмовляєте з добрим приятелем.

П л а т о н. Давай, як з приятелем.

К л о к о в(вiдходить далеченько, фотографує, потiм виймає блокнот, приготувався записувати). Коли почалася ваша трудова дiяльнiсть?

П л а т о н. З двох рокiв.

К л о к о в. Тобто?

П л а т о н. Штайцi сам одягнув, потiм iграшки собi майстрував, потiм по господарству, потiм школа, потiм завод...

К л о к о в. На вiйнi були?

П л а т о н. Був.

К л о к о в. Героїчнi вчинки, приклади?

П л а т о н. Вся вiйна-приклад.

К л о к о в. Ваша мета в життi?

П л а т о н. Добре жити.

К л о к о в. Що, на ваш погляд, для цього треба?

П л а т о н. Мати здоров'я i грошi.

К л о к о в. Уточнiть про грошi.

П л а т о н. Або заробити, або вкрасти. Третього путi немає.

К л о к о в. Громадська робота, коли працювали на заводi?

П л а т о н. Бiля верстата.

Пауза.

К л о к о в. У багатотиражцi я читав, що ви любите грошi.

П л а т о н. Не люблю, а поважаю.

К л о к о в. Там вас намалювали ангелом, а замiсть крил — п'ятiрки. Пiдпис — "Стяжатель".

П л а т о н. Правильно, все тягну до себе, а що ж, до сусiда тягти?

К л о к о в. Вища мета вашого життя?

П л а то н. Ото ж i є вища — жити як слiд.

К л о к о в. Через багатство держави до свого власного.

П л а т о н. А ми разом з державою i плануємо, i багатiємо... Правда, я трошки попереду. Бо в неї є ще чимало дармоїдiв: або не працюють зовсiм, або багато балакають i мало роблять... А в моїй державi цього немає... Як заробив, так і їж! Як заробив, так i одягайся. Будемо кiнчати, приятелю.

К л о к о в. Що ви стружете?

П л а т о н. Ложку.

К л о к о в. Давайте зробимо кiлька фото. Гадаю, ви часто згадуєте роботу, свiй верстат. Станьте так, наче задумалися.

П л а т о н. Думки не сфотографуєш.

К л о к о в. Тодi вiзьмiть пенсiйну книжку й дивiться так, нiби це вам подарували велику радiсть i спокiй на старостi...

П л а т о н. Не подарували — заробив! I не в нiй радiсть i спокiй.

К л о к о в. А сфотографувати, що стружете ложку, — поганий кадр!

П л а т о н. Яка в тебе зарплатня?

К л о к о в. А що?

П л а т о н. Я тобi все кажу, а ти таїшся.

К л о к о в. Сто п'ятдесят.

П л а т о н. Непогано. За такi грошi треба метикувати. (Пiшов до хати).

К л о к о в. Бурбон.

Клоков вийшов з двору. В цей час пiдгйшла Таня.

Т а н я. Здрастуйте!

К л о к о в. Привiт!

Т а н я. Побачилися з татом? Не пiдходить, негативний тип. Так?

К л о к о в. Майже.

Т а н я (усмiхнулася). А я не годжуся в героїнi вашого нарису?

К л о к о в (теж усмiхнувся). Гадаєте, цiкаво буде читачевi?

Т а н я. Я наче навмисне готувала себе для преси. Послухайте. Школу закiнчила з медаллю i пiшла працювати на завод. Цiкаво?

К л о к о в. Бал не добрала?

Т а н я. Навiть документи не подавала.

К л о к о в. Цiкаво.

Т а н я. Зайдете в цех — на Дошцi пошани. (Жест, мовляв, мiй портрет).

К л о к о в. Цiкаво.

Т а н я. Люблю лiтературу. Толстой, Достоєвський, Джек Лондон, Фiцджеральд, Сент-Екзюперi, Распутiн, Гончар, Загребельний...

К л о к о в. Цiкаво.

Т а н я. Мрiю стати стюардесою, поглянути на планету з височини польоту лайнера. Звiдти люди менi будуть бачитись, як крапочки, i навiть ви, кореспондент зi своїм фотоапаратом, здастеся менi меншi за сонечко, за мурашку, навiть за блоху!

К л о к о в (стримує образу). Балакуча. До зустрiчi.

Т а н я. Сподiваюся, її не буде. (Пройшла кiлька крокiв услiд кореспонденту, iмiтуючи його оригiнальну ходу).

Перемiна свiтла.

Раннiй ранок. Платон, як завжди, щось майструє. Заходить Крячко.

К р я ч к о. Не спиться? Я теж не сплю. Уяви собi, на всiй землi люди сплять, а пенсiонери, як сови, очi повитрiщали — не сплять! А коли й перевертаються на другий бiк, то тихо, щоб iншим не заважать. (Пауза). Вчора я ото позавидував, що Павлик на роботу пiшов, а мiй лайдакує. А воно, виявляється, усе не так. Павлик женився, а ти його прогнав... Привiв жiнку, а ти їх з хати. Я свого п'яницю терплю, а ти тверезих з хати... Сина з двору! Дикий ти чоловiк! Добувати копiйку, може, i навчив своїх дiтей, а щоб зовсiм їх пiд своє керiвництво повернути — теж пас! У нас, батькiв, до них стiльки ж прав, як у англiйського короля: що напишуть, те й читай! Он мiй два роки не працює, а я що? Побити вже не здужаю. Мати нагодує. Сорочка, джинси, пляшка "чорнила" — i над панами вiн пан. А може, воно так i треба?

П л а т о н. Поступися перед дiтьми раз, вдруге, вони тебе i запитувать не будуть.

К р я ч к о. Пiду. (Виходить).

На ганку з'являється Лiда.

Л і д а. Не набрид вам цей в'їдливий сусiд?

П л а т о н. Звик до нього, як до задавненої хвороби. Розбудив тебе?

Л i д а. Я мiцно сплю, коли знаю, що не треба поспiшати.

П л а т о н. Виходить, завжди довгенько спиш —-— куди людинi поспiшати, раз не працює.

Л i д а. У мене складна робота.

П л а т о н. То ти працюєш, а я й не знав.

Л i д а. Працюю.

П л а т о н. Що за професiя?

Л i д а. Бути дружиною — це професiя. Складна професiя!

П л а то н. Вперше чую про таке.

Л i д а. Умiти любити свого чоловiка — не так просто i не так легко.

П л а т о н. Приклад, як казав один кореспондент.

Л i д а. Вiзьмемо нас з Петром. Хоч би що там на роботi сталося, вiн певний: удома на нього чекає спокiй, i затишок, i тепло. Я вивчила його звички, його смаки.