Дикий ангел - Коломієць Олексій
Знаю, який костюм йому подобається, яку сорочку приготувати, якi вузли вiн любить на галстуцi. Знаю, якi любить книжки, вгадую, що б вiн хотiв на вечерю, на обiд, на снiданок! Яке освiтлення любить, якi кольори не терпить. Вiн вибирає менi сукню, черевики — я дозволяю. Це йому приносить радiсть, а я вдвiчi рада. Вiн часто подовгу затримується на роботi. Але хоч як пiзно прийде, знає, його чекає гарячий чай. Не сам риється в буфетi, шукає цукор, хлiб, масло, варення. Я йому все приготую, подам. Коли прийде роздратований, засмучений чи обурений, — усе ж буває на роботi, — треба вмiти повернути йому спокiй. Холод з душi прогнати. Думаєте, мiщанська фiлософiя?
П л а т о н. Збирався подумати.
Л i д а. Коли чоловiк знає, що в нього в тилу, тобто вдома, все гаразд, вiн i на роботi краще працює. (Усмiхнулася), Треба б завести порядок: коли беруть чоловiка на роботу, вимагати характеристику не тiльки на нього, а й на його дружину. Бо якщо дружина лиха, то який же з нього працiвник? Увесь, час голова буде зайнята, що його чекає вдома.
П л а т о н. Твоя лекцiя менi, Лiдо, сподобалася. Аплодувати не буду, а питання є. Виходить, жiнцi й працювати не треба? Хай у тилу порається?
Л i д а. Ото в тилу i є її робота.
П л а т о н. А щоб пiдмогти чоловiку грiшми?
Л i д а. Iнколи заробити вiсiмдесят карбованцiв утричi легше, нiж поратися в отому тилу. Але, на жаль, не всi жiнки мають таку можливiсть, доводиться їм теж iти на трудовий фронт. (Пауза), Крячко про Павлика взнав?
Пл а т о н. Правди не сховаєш.
Л i д а. Павлик, може, завтра й повернеться.
П л а т о н. Не повернеться.
Л i д а. Звiдки знаєте?
П л а т о н. Син.
Пауза.
Л i д а. Пiду скупаюся в озерi.
П л а т о н. Обережно, воно глибоке.
Лiда виходить. Платон кинув майструвати, видно, втомлений; знесилений сiв на стiлець.
П л а т о н. Думав, мої дiти слухнянi... А Павлик... (Бере куртку, знову вiшає на стiлець). Чи щось недобачив... або не розумiю їх, молодих...
Заходить Крячко.
К р я ч к о. Повернувся я, побачив, Лiда пiшла, i повернувся. Павлик — ще не все твоє горе... Хотiв був не казати, але псовi, i тому хвiст не кожен день потрошку обрубують, а зразу весь. Отак i це: хай би все зразу, все знай! Про твого Федора мова... Я спочатку не повiрив. Роботяга з роботяг, не п'яниця, розумний. I в цьому ж загадка. Та ще в такiй сiм'ї, як твоя. А бач, i Федiр з морального боку непевний. Ну, я коротко, Платоне: лiкаршу нашу дiльничну знаєш? Її чоловiк маляр, квартири розмальовує, бiлить, знаєш чи нi?
П л а т о н. Знаю. '
К р я ч к о. Так ото твiй Федя за лiкаршею волочиться, а маляр що? Малює й не знає, що його дружина райськими яблучками другого пригощає. Федя потай то на машинi її пiдвезе, то проведе увечерi, а люди все знають: бачать i помiчають, i я теж. Одне слово, крiм тебе i маляра, усiм вiдомий цей ганебний зв'язок. I чому воно в такiй сiм'ї з моральної лiнiї збочення? Отож тримайся, Платоне, я завжди з тобою! (Виходить),
Платон сидить якийсь час мовчки, потiм бере ложку, струже. Заходить Федiр.
Федiр (знiмає пiджак). Смiшна робота розвантажувати хлiб: i легка, а не приловчишся.
П л а т о н. На завод устигаєш?
Ф е д i р. Звичайно. Правда, менi тепер ранiше треба. Хлопчину одного взяв дiла навчити.
П л а т о н. Записали наставником?
Ф е д i р. Сам, по добрiй волi взявся. Заводу хорошi слюсарi-iнструментальники он як потрiбнi!
П л а т о н. Тямущий?
Ф е д i р. Придивляюсь — нiби береться.
П л а т о н. Чомусь думають — до музики треба талант, до пiснi слух, а майстровим абихто... Дивись, людину вчити — не рiзьбу класти.
Ф е д i р. Розумiю. (Хоче йти в хату).
П л а т о н. Зачекай, Федоре. (Помовчав, окинув сина важким поглядом). Правду кажуть, що в тебе з лiкаркою... (пiдшукує слово) шури-мури?
Як глянув на нього Федiр, Платон зрозумiв — образливе те слово для сина.
Називай, як хочеш, по-своєму.
Федiр мовчить.
Що ж ти себе i батька соромиш? Iз замiжньою! На посмiх i пересуди нашу сiм'ю виставляєш... Чого зацiпило?
Ф е д i р. Я люблю Клаву!
П л а т о н. Дiвчат мало?
Ф е д i р. Я Клаву люблю!
Пауза.
Платон (насилу стримує себе). Любиш?.. Любов не возять по закапелках, не приховують! Любов не крадуть, Федоре!
Ф е д i р. Ми з Клавою ще не знаємо...
П л а т о н. Серед дороги зупинилися? Нi сюди нi туди. Життя наїде i розчавить вашу любов, коли вона така!..
Ф е д i р. Ми з Клавою порадимося.
П л а т о н. У всьому, у малому й великому, єдиний порадник — правда! Чуєш, правда!
Ф е д i р. Правду сказати треба. А як?
Перемiна свiтла. Надвечiр'я. Платон майструє. Заходить Маляр.
М а л я р. Добрий вечiр, Платоне Микитовичу. В трудi i турботах? Звичайно, треба якось убивати час. Вийти на пенсiю — все одно, що прийти в чистилище — за ним або рай, або пекло. Третього не дано. Трудiться, хай вам буде здоров'я. А де ж не видно ваших?
П л а т о н. Матiр i Таню невiстка повела японцiв слухати. Кажуть, добре спiвають. Федiр скоро буде.
М а л я р. Хай спiвають, а в нас дiло. Коли ви подзвонили — не повiрив...
П л а т о н. Чому?
М а л я р. Грошi ви любите класти в кишенi, а виймати... (Жест). А тут доведеться розкошелитися. Вам побiлка-фарбовка?..
П л а т о н. Так.
М а л я р. Кажу для роздумiв: з конторою офiцiйно домовлятись будете — бiлитимуть мiсяць — два. Коли ж домовимось по-людському-три-чотири днi, знак якост — i будь здоров! Така iсторiя з епiлогом!
П л а т о н. А встигнете i на роботi, i тут?
М а л я р. Асигнацiї вашi — дiло наше. Кожна людина хоче жити, щоб був хлiб з маслом.
П л а т о н. Крадеш, хапаєш?
М а л я р. Кручуся! Де i як людина мотається, шукаючи масло, — темнi, заплутанi стежки, Платоне Микитовичу. У мене сiм'я: жiнка — лiкар, дочка у школу ходить, — грошi менi потрiбнi.
П л а т о н. Жiнка теж заробляє?
М а л я р. Не заробляє, а одержує зарплату! Заробити — це те, що зверх зарплати. А вона ходить, обслуховує, шукає всяку слабину в людинi, а зиску з цього — нуль. У мене — закон: зарплатня до копiйки сiм'ї, а навар — це вже моє.
П л а т о н. На що тратиш?
М а л я р. Ви вже в такому вiцi, що вам треба довгенько пояснювати. Ближче до дiла. Могорич! Потiм розмова, таке правило трудящого.
П л а т о н. Гаразд. (Виносить якусь закуску, пляшку). Чого ти пiшов iз заводу?
М а л я р. Ямку знайшов. (Налив чарку). Коли б ви були рибалкою, то знали б: риба, як правило, любить ямку. Чому? Там корм збирається. Це я одкровенно з вами, бо ви менi майже хрещений батько. Пам'ятаєте, колись у дитинствi мене хлопчаки дубасили, а ви обороняли? Ще по маленькiй?
Платон наливає чарку.
М а л я р. А собi?
П л а т о н. Не можу.
М а л я р. Примушувати людину не можна. Горiлка — це лiки вiд хандри, вiд горя, вiд щастя, вiд бездiлля, вiд перевтоми, вiд кохання, вiд ревнощiв — єдинi унiверсальнi лiки. (П'є). До них треба звикнути. (Наливає ще чарку, випив). Кажете, хапаю? Хапають усi. Хто може, хто вмiє, кому є де — той хапає. З ними борються, а вони хапають... Один хапне — йому догана. Другий хапне — його з роботи, третiй хапне — в кутузку... А скiльки невловимих? Платоне Микитовичу!
Я належу до тих., хто наче краде i не краде. На межi... Для мене статтi не знайдеш.
П л а то н (когось побачив). Довечеряєш потiм, пiди обмiряй кiмнати, доглянь, щоб знати, яка робота.
М а л я р. Обмiряти... Я оком кину — i дiло в горщику. (Iде до хати).
Заходить Клава, гарна жiнка юкiв тридцяти.
К л а в а. Трохи затрималася.
П л а то н. Пробачте, що у вихiдний вас покликав.
К л а в а. Хвороби не мають вихiдного, та й лiкар теж. Серце, очевидно?
П л а то н. Все, що не є, — на серце, Клаво.
К л а в а. Ходiмте до кiмнати, я вас послухаю.
П л а то н. I тут можна.
К л а в а (розкриває чемоданчик). Помiряємо тиск?
П л а то н. Не трудися, Клаво.
К л а в а. Треба обов'язково.
П л а то н. Обiйдемося.
К л а в а. Ви взагалi iгноруєте медицину...
П л а то н. Людина i сама, без лiкаря, чує, що воно i до чого.
К л а в а. Але ж мене викликали не на чай?
П л а то н. Можна й чаєм пригостити.
Входить Маляр.
М а л я р (побачив дружину). Клаво, Клавочко, Клавусю, за мною прийшла?
К л а в а. До хворого.
М а л я р. Платон Микитович хворий? Вiн iще i в двадцять першому столiттi буде ощадну книжку поповнювати.
П л а т о н. Доживу — буду.
М а л я р. Це добре, що нагодилася: знатимеш, чому я приходжу додому не у формi. Хiба я сьогоднi хотiв випити? Нi! Але Платон Микитович, i той, бачиш! (Жест). Сiдай, Клавочко, з нами...
К л а в а (до Платона). Виходить, я вам непотрiбна?
П л а т о н. Потрiбна. Сiдайте, я вас чаєм пригощу, суницями.
К л а в а. Покликали лiкаря, щоб пригощати суницями.
П л а т о н. Чому б i нi? (Iде до хати).
М а л я р. Бачиш, не мiг вiдмовити, запросив на роботу — i чарку на стiл.
К л а в а. Пий i другу, i третю, i четверту...
М а л я р. Ти лаєш мене, а я тебе люблю. Знаєш, за що?
Красива ти! Я ж справжнiй художник, хоч i пiшов у маляри, але талант художника в менi живе... I досi мене хвилює твiй стан, твої губки, такi рухливi, пожадливi, як п'явки.
К л а в а. Не патякай.
М а л я р. А молодцi ми, Клавочко, гиркаємося, гиркаємося, а живемо! (Налив чарку).
Входить Платон, вносить самовар.
П л а т о н. Чаю вип'ємо. Спасибi, що завiтала, Клаво, зараз я чашечки...
К л а в а. Дозвольте, я допоможу.
П л а т о н. Чашки на кухнi.
Клава виходить.
М а л я р. Правда, у мене красива жiнка?
П л а т о н. Дружно живете?
М а л я р. Не без сварок, але нiчопо... Вона менi зобов'язана, взяв її горобеням задрипаним, вивчив, iнститут закiнчила, лiкар... Не так просто було...
Входить Клава, ставить на стiл посуд. Заходить Федiр. Побачив гостей, на якусь мить — здивованiсть i розгубленiсть.
Ф е д i р. Добрий вечiр...
М а л яр. Ось буде з ким чарку випити. Я не люблю з пляшкою один на один.
П л а т о н. Iди до нас, Федоре!
Федiр сiдає за стiл.
М а л я р (наливає i пiдсовує Федору). Давай.
Ф е д i р. Я не п'ю.
М а л я р. Поки не жонатий, пий... Оженишся — вже буде пiд боком мiлiцiонер у спiдницi. До речi, знайомся, це Клава. Може, знаєш? Вона лiкар. Моя жiнка. (Цiлує Клаву). I люблю я її, i вона мене, i вип'ємо за неї. (Бере чарку).
К л а в а. Тобi досить.
М а л я р. А мiж iншим. Клавочко, бiльше пити не буду... Сьогоднi ми вiзьмемо доченятко, пiдемо в парк... Я вас покатаю на колесi, люблю догоджати сiм'ї.
