Плянета Ді-Пі - Самчук Улас
І далі обговорення прослуханого.
Слово забирає Борис Подоляк (Костюк). Дуже приємно, каже він, відзначити, що після шости років страшної війни, наші творчі люди пера зібралися для обговорення своїх творчих справ. Доповіді висловлювали думки й тенденції епохи. Вони також вказують перспективи. Але годі говорити про реалізм. Це термін, який до нічого не зобов’язує і не визначає напрямку мистецького руху. Шукання мистецьких обріїв великої літератури – ось наш шлях. Стиль активного романтизму дає змогу вільно схоплювати в синтезі життя епохи. Він може стати нашим знаменом.
В. Домонтович стверджує, що цей з’їзд є спробою письменників самоорганізуватися. В усіх доповідях чується багато спільного, хоч доповідачі про це не змовлялися. В цьому запорука можливості єдиного мистецького руху, дарма що він охоплює найрізноманітніші творчі індивідуальності. Ми не емігранти. Ми післанці українського народу у світ заходу і у світ поза нами. Ми є сторонниками психологічної Европи. Світова література, це література великих ідей. Такі ж ідеї несе і сучасне українське письменство. Ми коло воріт світової літератури. Наша література має бути вільною, але організованою… Хоча боронити маємо не установи, а ідеї.
За чергою – слово за мною. Висловлюю гордість, що в таких обставинах робимо діло. Тон і наставления в пошуках позитивного домінує в нашій дискусії. Питання сюжету і стилю не є приписані. Кожний мистець вибирає свій, властивий для нього сюжет і стиль, але важливо, щоб наша література була глибоко-мистецькою і ідейно-широкою змістом. Важливо, щоб наша література брала участь у розв’язці проблеми світу і спричинилася до побудови суспільства кращих, шляхотніших виявів дома. Наша література багато зробила для відродження свого народу, але перед нею ще багато дечого, що ще треба буде зробити. На цьому з’їзді найкращим виявом наших намірів є щирість. Ми різні за формою, але однакові в намірах. Так. Ми не емігранти, а народ в поході.
Після цього В. Шаян каже, що повороту назад не може бути, мистці повинні стати на шлях священнодіяння… Василь Барка додає, що поділи на реалізм, романтизм, клясицизм в поезії відступають перед загальним поняттям – поезія. Поезія має воскресити первісну свою єдність. Передчасно ховати Европу. Гасло конкістадорства, це гуманізм грабунку… Нема меж поетичної творчости… Де межа живої душі, там і межа поезії.
У заключному слові, Ю. Шерех відкидає поставу питання – лірика чи героїка, Европа чи Україна. Треба не "Чи", а "І". Европейським письменником можна стати лишень будучи українським. Якщо будемо копіювати Европу, приречемо себе на провінціяльщину. Стверджуючи себе, як українців, здобуваємо місце й пошану Европи. Не можна диктувати жодних стилів і лише в одному ми повинні бути однозгідні і ставити до себе суворі вимоги: наше мистецтво повинно бути українським, високого рівня і не повертатися назад…
На цьому доповіді й дискусії кінчаються. Сесія третього дня починається знов зрання, головує В. Домонтович, у програмі ділові справи об’єднання, обрано комісію для вироблення резолюції, – Самчук, Домонтович, Подоляк, Костецький… Ю. Шерех дає звіт роботи Тимчасового проводу МУР-у, Домонтович пропонує проект статуту, який одразу схвалюється і стає статутом об’єднання.
На пообідньому засіданні я зачитую проект резолюції, що його виробила резолюційна комісія і що його одноголосно прийнято з’їздом, у якому, з першого слова, говорилося:
"Щодо відносин всередині нашого громадянства, яке опинилося поза межами своєї батьківщини, з’їзд українських письменників стверджує таке: занепад самоохоронної моралі серед нашого громадянства, наслідком чого відбувається його дріблення на групи і групки. Стверджуємо, що ми всі тут на чужині є само в собі одне ідеологічне й національне ціле. У всіх нас одна мета, одно духове обличчя, одна народня душа. Ділячись на групи, ми прозраджуємо брак довір’я до самих себе і даємо нашим противникам нагоду вносити між нас розклад і дезорієнтацію. Визнаємо конечність політичної активности нашого громадянства, але вимагаємо високих і міцних моральних якостей у тих, що дають провід, а водночас велику єдність діяння та солідарности широких мас. Наш час вимагає від нас особливого розуміння цих чеснот"…
Говорилося про важливість вартостей нашого суспільства, стверджувалось послаблення уваги загалу до справ культури, нагадувалось значення нашого творчого слова і "нарешті з’їзд закликає весь провід народу, його політиків, його науковців, його мистців, його священиків, його військовиків, його підприємців – у своїй чинності на чужині проявити велику моральну засадничість і мужнє ставлення до своїх обов’язків. Того самого вимагається і від широких мас нашого втікацтва. Чесність, вірність і братерство – головні наші чесноти. Наша поведінка одиниць в сумі творить моральне обличчя цілости"…
І після схвалення резолюції, вибір правління МУР-у. Виборча комісія – М. Бажанський, О. Лятуринська, М. Сварожич. Запропоновано список кандидатів і таємним голосованиям обрано правління: У. Самчук, В. Домонтович, Ю. Косач, І. Костецький, Ю. Шерех. Кандидати: Б. Подоляк, І. Багряний. Ревізійна комісія: В. Барка, І. Майстренко, В. Порський і Софія Несич, як кандидат. При розподілі обов’язків правління, мені не вдалося уникнути головства. Мене розчулив настрій з’їзду і досить сильний натиск членства. Заступником голови став Ю. Шерех, скарбником І. Костецький. Секретаря покищо неустійнено. А тому, що на цей з’їзд не всі члени об’єднання змогли прибути, схвалено постанову, влаштувати в скорому часі крайову конференцію членства в більш центральному місці нашого розселення. І на цьому фініта.
Хоча не зовсім… Таборова управа приготовила ще для нас особливе гостинне прийняття. Велика їдальна заля, довгі столи, за столами гості, привітальні промови. Офіційно від табору вітає Аркадій Животко, побажання успіху, бурхливі оплески. Це була неділя, настрій подвійно святочний, радість промінювала з кожного обличчя.
Але й на цьому, ще не кінець. О годині 6.30 вечора, ще один літературний вечір, на цей раз переважно нашої молоді. Андрій Гарасевич, Микола Степаненко, Михайло Ситник, Ганна Черінь… Лише в другій половині ціла сцена належить Ю. Косачеві. Артистка Ірена Лаврівська зачитала серію його віршів, а він сам подав уривки з його драми про Бортнянського.
Заля знов вщерть виповнена. Оплески бушували, настрій переливається через вінця. На закінчення, керівник культурно-освітнього відділу табору, інженер Красноніс, висловив подяку з’їздові, це було для табору велике свято, а для нашої культури історична подія. Моїм завданням, як нововибраному голові, було дати на це відповідь. Ми дякуємо управі табору, його громадянству за гостинність, за вияв зрозуміння, за дружбу і щирість. Це доказує, що ми не самі, що ми разом, що ми свідомі свого завдання і своєї історичної місії в часі і просторі.
І ще одна нота бене: за весь час цього бурхливого з’їзду, не менш бурхливо працювали таборові фотографи, які не оминули ніодного важливішого моменту цієї події. Їх імена чомусь у нашій пам’яті не збереглися, але їх діло не лишень збереглося тепер, але й залишиться пам’яткою для майбутнього.
26 грудня. Отже роз’їжджалися мурівці в понеділок 24-го. Ми з Костюком верталися до нашого Оффенбаху, але не самі. З нами їхали: Багряний, Шаян, Гарасевич… Ми займали в потязі ціле купе, багато розмов, коментарів, доброго настрою. У таборі багато нових зустрічів і нових справ.
Наступного дня прибули до нас Шерех, Петров і Косач зі своєю дружиною Мар’яною. Відбулося перше засідання управи, паки і паки говорення і щойно в середу наші колеги від’їхали.
Потребую спокою і не знаю, де його взяти. На мене чекає "Ост", а тут рух, справи, засідання. Чи можна бути з цього вдоволеним? Відповідь – ні! Особливо з мого головства в МУР-і. Не так сталося, як гадалося. Після моєї бурхливої Одіссеї в Україні, після розчарувань і поразок… Відійти б трохи вбік, знайти б спокійніше місце і взятися за своє діло. За мною багато пережитого,
багато досвіду, але замало творчої вправи. Кожне мистецтво вимагає вправи, а моє особливо. Думка і слово це матеріял – глина, камінь, барва, звук. Це синтеза засобів. А до того, це трьохвимірний простір – широта, висота, глибина… Дуже уявного, сливе невловимого сенсу. Ця маса компонентів вимагає вправної руки і слухняного, швидкого, гострого уявлення, що виробляється вправою, для музики – пальців, для письменника – слова.
За останні роки я був цієї можливості вправи позбавлений. Роки війни, мандрів, редакторства не могли цьому сприяти, а тепер ось виглядає, що цей стан має продовжуватись. Нема сумніву, що це не вийде на добро для моїх творчих проектів.
І треба сказати: в організаційно-бюрократичній роботі я бездарність. Не обдарований репрезентаційними прикметами, заповільний у вияві рішень, засоромливий у вияві волі. Мені не легко буде звести до гармонії складники, що цю організацію представляють. А до того… Мені здається… В національних аспектах… Я інший. За стилем, думкою, поведінкою. Скрізь чуюся осамітне-ним, до певної міри, відокремленим… З чемности признаним, з потреби шанованим.
Відчуваю, що й в цьому концерті я дисонанс. Проповідуючи національний стиль в нашому письменстві, Шерех натрапить в мені на несподіванку. Національний стиль? Абстрактивного… Чуттєвого… Романтично-ідеалістичного. В думанню й дії. Для мене це лиш один бік медалі. Другий це – реалізм, конкретність, логіка. Люблячи до втоми серця Кобзаря-Тараса, я б не відважився казати "село, де серце відпочине" і для протиставлення "церкви та палати, та пани пузаті", тобто місто. Цивілізація для мене єдність, сума здобутків, синтеза наставлень, не супоставлень і не протиставлень. З цього при-родньо витворюється і сам стиль вияву нашого щоденного й буденного, а також творчого та будуючого.
Говорячи про Гоголя у своїй доповіді про стилі нашої літератури, Шерех лишень посилив мої міркування. Він вважає його, як взірець українського стилю в літературі. І він не помиляється. Гоголь є виразником відчуття, думання, вияву української ментальности у її природній, расовій подобі. Лірика, емоції, надмірність у вислові.
