Плянета Ді-Пі - Самчук Улас
Близько знана мені родина з часів Праги. Багато спільних і цікавих спогадів з минулого…
23 грудня. Третій день Першого з’їзду організації поетів і письменників, Мистецький Український Рух, в таборах українського ісходу; подія значення історичного, в історії літератур світу – нечувана, приклад для збереження народної автентичності, в найгрізніших умовах, – унікальний. На списку цього об’єднання значиться щось понад 70 імен помітного значення для розвитку літературного процесу українського слова, між якими багато таких, що займуть почесне місце в історії свобідної літератури цим словом писаної.
[До цього списка належали, хоча не всі з них були членами МУР-у: Антонович Марко, Багряний Іван, Бабій Олесь, Барка Василь, Веретенченко Олекса, Гарасевич Андрій, Гриневичова Катря, Грицай Остап, Гординський Святослав, Гуменна Докія, Державин Володимир, Домонтович Віктор (Петров), Лесич Вадим, Дудко Федір, Гак Анатоль, Білецький Леонид, Кибалюк Неофіт, Клен Юрій, Коваленко Людмила (Івченко), Косач Юрій, Костецький Ігор, Коломиєць Авенір, Кравців Богдан, Купчинський Роман, Самчук Улас, Сацюк Олексій, Славутич Яр, Смотрич Олесь, Журба Галина, Лавриненко Юрій (Дивнич), Лащенко Галина, Лащенко Олег, Левицький Василь (Софронів), Лиман Леонид, Лівицька-Холодна Наталія, Луців Лука, Лятуринська Оксана, Єндик Ростислав, Майстренко Іван, Манило Іван, Маланюк Євген, Мелешко Фотій, Мосендз Леонид, Мухин Михайло, Олександрів Борис, Орест Михайло (Зеров), Осьмачка Тодось, Онуфрієнко Василь, Парфанович Софія, Подоляк Борис (Костюк Григорій), Павлів Остап, Полтава Леонид, Порський Володимир (Міяковський), Петрина Павло, Риндик Степан, Русальський Володимир, Стефанович Олекса, Степаненко Микола, Стефаник Юрій, Ситник Михайло, Феденко Панас, Чапленко Василь, Черінь Ганна, Шаян Володимир, Шерех Юрій (Шевельов), Щербина Никифор, Шлимкевич Микола…]
Розлогий комплекс казармяних будівель, поважно пошкоджених бомбардуванням недавньої війни, став пристановищем двох з половиною тисяч вихідців з України і в одному з його корпусів, на самому низу, де міститься огрівальна система будови, у невеликому просторі з низькою стелею, розставлено певну кількість столів та лавиць, за якими засів Перший з’їзд українських поетів і письменників у вигнанню сущих. Брудні, білені вапном стіни, попід стелею водопроводні й паропроводні рури, затхле повітря, кволе освітлення… І понад сотня присутніх, членства й гостей, яких обличчя світяться особливим світлом надхнення, ніби вони зібралися не переводити з’їзд, а відправляти богослуження. Відчуття причаяного ентузіязму, надхненність неофітів, напружене очікування чуда.
Ідея цієї містерії належить групі літераторів, які недавно залишили Совєтський Союз, – Юрій Шевельов, Віктор Петров, Іван Багряний, Ігор Костецький, Леонид Полтава, Іван Майстренко. І сталося це, кажуть, у Фірті – місці перебування Шевельова й Костецького, і був це Полтава, що заповзявся перевести це в життя.
І ось воно сталося. П’ятниця, 21 грудня, хмарний, безсніжний, не холодний день. З різних широт плянети Ді-Пі, злітаються орли, музо-гайдамаки в Чигирин гуляти. З Фюрту – Шевельов, Петров, Костецький, Полтава… З Мюнхену Косач і Степаненко, з Авґсбургу – Шаян, Барка, Гарасевич, Чорний, з англійської зони – Ситник і Ганна Черінь, ми з Костюком нагрянули з Оффенбаху… Не відомо звідки – Багряний, Риндик, Славутич… Лятуринська й Бажанський з місцевого табору… І хто звідки – гості, між якими знайомі обличчя, як артистка Ірена Лаврівська, громадська діячка Олександра Животко, її чоловік педагог Аркадій Животко, маляр Микола Битинський. Табір прийняв цю інвазію гостинно, приділив приміщення, можливість харчування і ось, в годинах пообідних, – дійство починається.
Відкриває його Віктор Петров коротким, академічним словом про потребу такого об’єднання і він же провадить першу його сесію, якої точка номер один – моя доповідь "Велика література".
Це, мов би мотто, цілого цього починання. Велика література. Contra spem spero. Пересилити непосильне, надіятись в безнадії. "Родіна" – не родіна, табори – не табори… Скептики відмовляться таке зрозуміти, нам закидатимуть брак скромности. Байдуже. Наша доба не розуміє слова скромність, в програмах її гігантських намірів нема місця для скепсису, ніхто не питав змовників Леніна в Женеві чи зможуть вони розвалити імперію царів, ніхто не питає УНР в Оффенбасі чи подолає вона СССР в Москві, або чи група невротиків Комінтерну запанує над світом.
Це доба атому, Фау-3, Об’єднаних Націй, ґльобальних воєн, надґльобальних проектів. Де і коли, за одним махом, було до грунту знищено всі міста народу тисячелітньої культури, вкинуто до ям мільйони людей, вирвано з місця цілі народи? Є це діло титанів, пів богів, надлюдей, Геніїв? А чи звичайних, часто вбогих на думку, смертних, гнаних невмолимістю пристрасті – мусиш і можеш. Концентрація надмірних зусиль, співдія найбільшої глупоти й набільшого генія, синтеза слабости і сили.
Ми в цих таборах апокаліпси ніякий, з цього правила, виїмок. Вирвані з-під гніту НКВД недобитки в незграбних одягах, негайно на руїнах вигнання, стають титанами і проголошують МУР. Хто вони, що вони, звідки вони? Зайві питання. Вони є, вони хочуть й вони можуть. А тому "Велика література". І нема не можу. Малі спроможності переставити на великі спроможності, не "від Києва до Лубень", а від Києва до Ню Йорку і сумма суммарум, дасть Мистецький Український Рух великого, шекспіріянського, ґетевського початку. Щоб щось зробити, треба наперед його уявити.
Не цими словами, але з цим наставленням прозвучав мій відчит. Хотілося підсказати знане в незнаному, увірватися у відкриті двері і поставити точку над і. Істини можуть бути дуже ясними, але їх не видно.
Другим, після мого, був відчит Шевельова. Погодімся надалі звати його Шерехом. Це лиш переклад того самого слова самим його власником. "Стилі в сучасній українській літературі".
Велика, складна, не таборового типу, праця, її автор мусів працювати у вигідному кабінеті, обложений матеріялами на тлі багатої бібліотеки з великою кількістю добре оплаченого часу. Але, pardon. В таких умовах не живуть титани. В таких умовах живуть чесні, щоденні, буденні критики, літературознавці, професори Оксфорду, Колумбії. На руїнах Фюрту, у маленькій кімнаточці, яку треба ділити зі старенькою матір’ю, зі столиком, на якому, крім писальної машинки, міститься також електрична плитка, працюють тільки мітичні людо-гіганти, яких ви знайдете хіба в Гомера та Вергілія. Ви ж знаєте, що на місто Фюрт в Баварії, не так давно, з-за океанської Америки, надлетіло кілька сотень "літаючих фортець" і в миг ока обернули його в руїни Трої. Погодіться, що це не наша вигадка, а мітологія Европи 20-го століття і ви зрозумієте, чому боги вимагають від нас літератури великого стилю…
І погодитесь з автором "стилів української літератури", що "ми свідки і учасники початку нової хвилі нашого літературного процесу, – що веде до витворення своєрідного, глибоко українського літературного стилю. Чи ми будемо й свідками його вершин, його гребеня, його світового тріюмфу, – а це буде світовий тріюмф – не відомо. Але ми повинні всіх своїх зусиль докласти, щоб цей процес ніщо не затримувало, щоб ми йому сприяли, на нього працювали, йому присвятили все своє літературне життя".
Прагнення до великого у великому, до віри в чудо в чудесному ніяке диво. В цьому випадку проекція автора відчиту непроминальна. Розуміється, що не обійдеться без скептиків… Багато з нас віршують вірші, щоб бути поетом і дістати кілька стрічок в історії поезії, але бути поетом у шкільній читанці і бути поетом в просторах доби – різні амбіції. І відчит автора "Стилів" стосується цих останніх. Це сказано в хвилині патосу, поза контролем реального, з висоти відчаю. Скептики не знають, що пророки виходять не з підручника аритметики, а з Біблії…
Два відчити на один відполудень досить. Вечором, о годині сьомій, у великій концертовій залі, перший літературний виступ з’їзду. Заля переповнена, публіка не може дочекатися початку, учасників зустрічають зривами оплесків. Відкриває дійство Ю. Шерех ще одним рефератом про історичний шлях української літератури і дає характеристику авторів програми. Блискають світла фотографа, настрій авдиторії піднесений. В. Домонтович (В. Петров), читає новелю про козацького кошового Івана Сірка. Після нього ще шматок історії про смерть кошового отамана Кальнишевського – поема Яра Славутича. На закінчення першої половини вечора, І. Костецький, читає новелю на політичну тему.
Коротка перерва. Настрій богослуження. На залі легкий гамір. Вечір української літератури в казармах німецького війська західньої Баварії. Як це зрозуміти? Може ми всі заснули і нам сниться несамовитий сон? А може ми потрапили на іншу плянету? Дивовижна сцена в дивовижному просторі, виходять дивовижні люди і оповідають про дивовижні діла минулого.
Але вертаймося до реального. Вечір продовжується. Чергова точка – уривок з мого роману "Юність Василя Шеремета". Після мене В. Барка в поезії, а на закінчення Іван Багряний з віршами й епіграмами з недрукованої збірки "Золотий бумеранг". Такого настрою і такого успіху годі було б сподіватися в Києві в залі, скажемо, "Купєческого собранія", (Філармонія) на площі Сталіна. Тут це жертвоприношення. Ритуал. Виходять не поети, а друїди. Вони несуть зі собою чар-зілля Слово. У цій тут залі воно горить, як сонце. І воно творить клімат серця.
На цьому, бурхливий, напружений, змістовний день кінчається. У таборі рух і дискусії і це триває до пізньої ночі.
Другий день з’їзду починається о годині 10-й рано. Головування, за чергою, припадає мені. Привітання від Центрального Представництва Української Еміграції, підписане Василем Мудрим, від єпископа Мстислава Скрипника і від професора Зенона Кузелі. Доповідь "Роздум з нагоди сторіччя Кирило-Методієвського Братства" зачитує В. Шаян; "Про завдання української поезії", говорить І. Багряний і "Криза сучасної української літератури" – проголошує Ю. Косач.
На пообідньому засіданні головує Ю. Косач… Привітання від професора Дмитра Дорошенка, а І. Костецький дає доповідь "Проблеми українського реалізму ХХ-го сторіччя".
